Життя вдови-шинкарки Алоїзії перевертається з ніг на голову, коли її доньці Крісті являється в лісі Діва Марія. І хоча крім Крісти її більше ніхто не бачив, звістка про об’явлення швидко розходиться між людей і до всіма забутого краю починають стікатися натовпи паломників. Шинок, який не вилазив з боргів, нарешті процвітає. Місцеві Крісту водночас і боготворять, і ненавидять. Сама Алоїзія не знає, на чий бік пристати. Її донька брехуха чи провидиця? Чи справді в лісі явилася Матір Божа, чи щось набагато страшніше? Ця історія про любов, віру та безмежну волю заснована на реальних подіях, які відбулися в дев’ятнадцятому столітті в околицях чеського Броумова.

«Уся любов із обпаленої фотографії» висвітлює стосунки трьох поколінь жінок, які сприймають світ майже несумісними способами. Родина та її крихка рівновага похитнуті раптовою госпіталізацією найстаршої з них. Паралізуючі страхи набувають чітких обрисів у наближенні неминучої смерті. Їхні механізми захисту, особливо способи, якими кожна паразитує на житті іншої — в ім’я обов’язку та материнської любові — виходять на поверхню. А Лея, яка перебуває посередині цієї дистанції, є тією, хто фіксує зміни, хто просіює реальність, намагається її записати й надати їй сенсу; вона є тією, хто постійно веде переговори зі своєю ідентичністю, прагнучи з’ясувати, хто вона поза ролями доньки та матері, і знайти шлях до тихої гавані. — Елі Бедікe, видавець.

«І якщо всі забудуть» — це історія про ідентичність, чужість і нерозуміння, перший роман Сельми Скендерович, лауреатки фестивалю молодої літератури “Urška Festival” 2020. «І якщо всі забудуть» — це роман дорослішання та пошуку ідентичності, який продовжує питання, що їх авторка ставила в дебютній збірці короткої прози «Чому мовчиш, Єво?». Першоосібна інтимна розповідь молодої студентки про історію класового сорому, наслідків сімейного насильства, досвіду відчуження та проблем з ідентичністю. Як жити, коли ти чужий і «тут», і «вдома»?

Крим. Саме тут минуло дитинство, юність і перше кохання головної героїні роману. Саме тут вона зрозуміла, що є українкою. Ні дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стали цьому на заваді. Наче орнамент, у романі переплітаються кримськотатарська культура і українська історія. На сторінках книжки читач зустрінеться з кримськими татарами, караїмами, українцями, росіянами, німцями, євреями, греками, вірменами Криму, крок за кроком відкриватиме шафи з родинними скелетами. Разом з головною героїнею та її подругою Аліє пройде шлях від їхнього дитинства – з 1990-х – аж до окупації півострова Росією в 2014-му, з екскурсами в давнішу історію Криму. «За Перекопом є земля» — це спроба відкрити материк для півострова, а півострів для материка з незвичного ракурсу. Адже і там, і там є земля. Її варто пізнати й повернути їй цілісність.

Наскільки далеко ми здатні зайти заради іншої людини? Замість обіймів рідних Даніелу змалку огортала тривога, що повертається з дивною періодичністю — щосерпня. Сонячні дні не приносять їй радості, а лише завдають болю. Коли в університеті вона зустрічає Штєпана, то гадає, що неприємним літнім дням нарешті покладено край. Та дівчина ще не здогадується: від такого минулого не втечеш. У романі Якуб Станюра доволі незвично працює з темою газлайтингу — особливою формою маніпуляції, яка змушує жертву сумніватися у власній раціональності, пам’яті та сприйнятті реальності загалом.

У Києві в січні 1918-го майбутнє втрачає певність, а Кассандра втрачає віру у власні пророцтва. Та мало хто усвідомлює глибину катастрофи, що на них чекає. Усю складність становища розуміє Наталя, медсестра Кирилівської лікарні для душевнохворих і донька її пацієнта з дивним ім’ям Кася, з якою Наталі випало шукати дорогу з майже оточеного більшовиками Києва. Наталя пише щоденник, фіксуючи події та описуючи різних мешканців тогочасної столиці: від ексцентричних театралок до солдатів УНР та більшовицьких агітаторів. І в деяких моментах Київ понад сторічної давності може нагадати сучасний. Врешті Наталя стикнеться з одвічною дилемою війни: «Лишитись тут і боротись чи поїхати?».

Роман, написаний у формі детективу, «Життя належить мені» описує взаємини між трьома жінками з різним соціальним походженням: Анґела Поп, галеристка (і молода мати), Ґрета Рот, поліцейська з відділу вбивств, та Карла [Разія], секс-працівниця. Страждаючи від післяпологової депресії, Анґела гостро відчуває потребу в контролі — потребу, яка зрештою набуває форми інсталяції, створеної головною героїнею під назвою «Життя належить мені», присвяченої її доньці Елізі та сестрі Раїсі. До її плану входить Карла, з якою вона випадково знайомиться під час одного з виходів у місто, а також колишній однокурсник, журналіст Лазар Мітря. Однак Карла також є коханою — протягом короткого часу — Ґрети, поліцейської, призначеної розслідувати підозрілу смерть Анґели Поп. Різні сюжетні лінії переплітаються навколо цієї дилеми: чи є смерть Анґели вбивством, чи самогубством? Якщо це злочин, то хто винний? Чи є кілька співучасників? Підозрюваними у справі стають усі близькі «жертви». Підозра й напруження — як у наративі, так і між персонажами — зберігаються до самого кінця, коли ми дізнаємося, що Анґела Поп маніпулювала всіма стосунками, щоб здійснити свій задум: інсталяцію-маніфест. Бажання самогубства та ознаки психічної деградації персонажа розсіяні по всьому роману, проте вони не ведуть прямо до висновку, що саме це було вибором Анґели, тож дилема «вбивство чи самогубство» зберігається до фіналу книги. «Життя належить мені» деконструює стереотипи й упередження, пов’язані з родиною, гендером, сексуальністю та психічними розладами. Таким чином, роман завершується маніфестом, який закликає до роздумів, прийняття, розуміння та емпатії.

Історична фантастика «Вихід ягнят» бере початок із наслідків масакри, вчиненої над однією громадою на заході Румунії одразу після підписання Віденського диктату у 1940 році. Початок Другої світової війни застає Домніку та братів Ромі й Мікулуша в замку родини Телекі, де вони працюють слугами. Дізнавшись, що їхнє село було атаковане, вони вирушають у дорогу, щоб урятувати матір. Однак єдиний шлях утечі від озброєних гортіївських військ — це мережа підземних тунелів, прокопаних між фортецями Трансильванії (на початку книги є мапа цієї мережі), у яких румунські біженці шукають свої родини та шлях до свободи. У Підземеллі відбуваються різноманітні сутички, адже не всі галереї були завершені, запаси в коморах вичерпуються, а шпигун, посланий угорцями, проносить усередину мішок із динамітом. Паралельно з драмою біженців розгортається й історія кохання між Ромі та Домнікою, які губляться один від одного. Домніка залишається заручницею в хуторі, населеному групою російських шпигунів, тоді як Ромі переслідує син графа Телекі разом зі своїми солдатами. «Вихід ягнят» — це не лише динамічна історія про дороги та кордони, а й роман, що відкриває діалог на теми вигнання, колективної пам’яті та прав жінок, спонукаючи нас наприкінці замислитися: яку ціну ми готові заплатити за свободу і яку спадщину обираємо залишити майбутнім поколінням?

Дружня компанія сформувалася після інциденту на концерті італійської поп-діви Верди в Берліні, на якому болгарка Нора втратила свідомість через надмірне вживання психостимуляторів. Присутні в ложі грецький підприємець Адріан, швецький фотограф Йохан, а також пара з Ізраїлю –– терапевт Сол та художниця Ліліт допомогли постраждалій. Ці шестеро поступово зближуються і починають зустрічатися в різних містах Європи. Усі вони виглядають успішними та щасливими, але глибоко всередині носять травми минулого. Ці травми породжують у кожного «дрібний гріх» –– пристрасть до алкоголю, психостимулятори, зраду, брехню, маніпуляцію та самовпевненість. Нора захоплюється Йоханом, а Адріан і Сол вирішують створити сучасний ретрит-центр на острові Крит. Компанія збирається туди на відпочинок. Під час групової терапії кожен ділиться своїм «дрібним гріхом». Ліліт стверджує, що чужоложила з Адріаном. Вражений почутим, Сол вдається до древнього ритуалу перескакування через бика, який символізує суд Божий. Бик його ранить. Через деякий час кожен з них намагається впоратися з поразками того дня. Йохан уже не п’є. Ліліт та Андріан живуть разом у Сан-Франциско. Нора лікує свої залежності, а Сол стає інвалідом. Одного дня йому приходить посилка від Ліліт –– його старі терапевтичні записки. Там написано, що скоріш за все Ліліт народилася від кровозмішення. Звичайно, що на груповій сесії вона збрехала, щоб покарати його за жорстокі висновки. Її «дрібний» гріх був брехнею, а не зрадою.