Todo el amor que cabe en un recuerdo pone el foco en la relación entre tres generaciones de mujeres, que entienden el mundo de maneras casi incompatibles entre sí. La familia y su precario equilibrio se ven sacudidos por el ingreso repentino de la más anciana de ellas. Los miedos paralizantes toman forma ante la cercanía de una muerte inminente. Sus mecanismos de defensa, especialmente las formas en que cada una parasita la vida de la otra en nombre del deber y del amor materno, salen a la superficie. Y Leia, situada en el punto intermedio, es quien registra los cambios, quien filtra la realidad, se esfuerza por transcribirla y darle sentido; quien negocia constantemente su identidad, en un intento de descubrir quién queda fuera de los roles de hija y de madre y de encontrar un camino hacia puerto seguro.- Eli Bădică, editor.

Wysokie bloki mieszkalne prowincjonalnego miasta, lata dziewięćdziesiąte. Bintu dorasta w rozbitej rodzinie. Jej kongijski ojciec to fanatycznie religijny człowiek, niespełniony pisarz, który nie może znaleźć pracy i całe dnie spędza na pisaniu swoich wspomnień. Im bardziej ogarnia go rozczarowanie, tym częściej sięga po alkohol i tym bardziej agresywny staje się w domu. Mimo to Bintu uwielbia ojca i próbuje sprowadzić go na właściwą drogę. Kiedy jednak staje się jasne, że nie da się go uratować, zrywa z nim wszelki kontakt. Trzydzieści lat później Bintu powiela ten sam schemat. Rozwiedziona i skłócona z synem, nadal mieszka w podupadłych już blokach i zmaga się z własnymi uzależnieniami. Pewne oparcie daje jej praca nauczycielki, aż do chwili, gdy w szkole traci kontrolę i zostaje zmuszona do zmierzenia się z traumami z dzieciństwa. „Salumu potrafi opisać Bintu całkowicie od środka, tak jak robią to doświadczeni pisarze powieściowi. Dzięki licznym wymownym detalom tworzy niezwykle realistyczny portret trzech udręczonych istnień: Bintu, ojca Yumy i matki Kristel. Bintu to debiut marzeń.” De Standaard „Salumu boleśnie szczerze opisuje w oszczędnej, lecz precyzyjnej prozie, jak to jest dorastać jako dziewczynka i kobieta o innym kolorze skóry w środowisku, gdzie kolor skóry wciąż pozostaje czynnikiem decydującym. Bintu to mocny debiut o „codzienności rasizmu”. Het Nieuwsblad

Ha ventiquattro anni, è per metà napoletano e per metà ungherese, ha studiato a Bologna, vorrebbe fare il regista ed è ancora in attesa di trovare la sua strada: è questo l’identikit di partenza del protagonista di La faccio breve, il brillante esordio di Davide Di Lorenzo. Si chiama Davide, proprio come l’autore del romanzo, e lo incontriamo per la prima volta a Budapest, città in cui è nata e cresciuta sua madre. Si è lasciato alle spalle l’Italia, gli amici, la famiglia, e nonostante la vita all’estero non gli risparmi avventure grottesche la sua quotidianità è sonnolenta e girovaga. Una trasferta a Berlino non cambierà le cose, che inizieranno invece a movimentarsi solo con l’ammissione a una scuola di cinema e il trasferimento a Roma. Il Pigneto, le nottate a ballare (e i conseguenti rocamboleschi rientri), la stanchezza e i nuovi incontri contribuiranno a risvegliare Davide, intento ad arrovellarsi su un mistero: la comparsa insensata, ma sempre più frequente, di un uovo rotto sul pianerottolo. Davide Di Lorenzo riesce a raccontare con fedeltà ironica la vita quotidiana di un ragazzo sulla soglia dell’età adulta, tanto nella sua dimensione domestica e malinconica quanto nelle infinite serate romane, o nelle feste alcoliche in giro per l’Europa. La faccio breve è un romanzo scanzonato e commovente, che conserva tutto il ritmo sgangherato e la freschezza dei vent’anni.

Сара тъкмо е навършила деветнайсет години и заради потисната травма от миналото усеща нарастващ страх, че тази година ще умре. И заради това лятото, което би трябвало да е най-безгрижното в живота, между гимназията и университета, тя го прекарва в тревожност. Излиза с приятели по алтернативни клубове, опитва да се сдобри с бившето си гадже Виктор, много пие и иска всички да я забележат, въпреки че всъщност е затворена. Всичко се променя, когато в мрачната зала на клуба Сара има първото съновидение, в което травмата от миналото оживява - отново се сблъсква с деветнайсетгодишната си братовчедка Лара. На следващата сутрин Сара се събужда с изтръпване в ръката, което се разпространява и Сара открива, че има неназована болест, с която ще живее нормално, но винаги ще е с нея. Сара, когато получава първия знак, че страхът й от смъртта е оправдан, започва панически да се занимава с анализирането на това понятие, на тялото си като нещо, което е крехко и преходно, и чрез тези размишления пораства много бързо. Започва курсове по изобразително изкуство, където се запознава с Тиса и Балша, двамата са ексцентрични и двамата са се срещали в миналото със смъртта, и единият, и другият имат погребани травми. В Тиса Сара намира пример, а в Балша се влюбва. През отношенията си с тях Сара се изправя пред настоящето, бъдещето и миналото си - семейна трагедия, която е белязала цялото й порастване, смъртта на братовчедка й Лара. Уязвимо и силно, игриво и вълнуващо. Изключителният роман на Наджа Петрович започва като тийнейджърска драма за порастването, но бързо се превръща във вълнуваща интимна изповед - ефирна и поетична, а същевременно трогателна и болезнена. Това е история за дълбока и същностна крехкост, за страха от смъртта, но и за страха от живота. — Сърджан Голубович Повествованието на Сара, изпълнено с отклонения и често оцветено с лек самоироничен хумор, не е стереотипният литературен глас на подрастващия. Отклоненията в историята й често се сгъстяват в удивителни езикови образи, които получават и „външен“ еквивалент: без да се ограничава до чисто реалистична проза, авторката е внесла в романа важни фантастични мотиви и цели онирични сцени, които интегрира хармонично и изключително функционално в повествованието и ги използва като значими структурни елементи на цялото произведение. — Из становището на журито в състав проф. д-р Йелена Панич Мараш, проф. д-р Предраг Петрович и д-р Тияна Тропин при присъждането на наградата "Гроздана Плуич " за най-добра прозаична книга за 2023 година.

Literatura in življenje imata skupni imenovalec: pripoved. Pišejo se sedemdeseta leta in William »Mole Man« Lyttle v tunelu pod svojo hišo izreže stavek, ki nepovratno spremeni, kako se obrača/vrti sveta. »Naša življenja nam kot pripovedi ne pripadajo več.« Protagonistka avtofikcijskega romana je triintridesetletna Emma, ki se trudi razumeti svoje češke korenine, se soočiti z mamino smrtjo in najti odgovore na vprašanja o izginotju svoje partnerke. Zgodovina okoli nje ne teče, temveč se kopiči in raztrešča. Med razbitinami se katastrofalno dviga vodna gladina in pritiskajo požari. Emma gazi skoznje, da bi se malenkost oddaljila od ljubezni, v kateri se zmaguje in izgublja. V njenem pripovedovanju na konec prispemo skupaj ali vsak po svoje, pripoved pa ostaja. Prav tako vprašanje, ali lahko pripovedovanje človeku pomaga soočiti se s tragičnimi dogodki. Težišče romana se skriva v preizkušanju možnosti jezika in pripovedi kot orodij, s katerimi se soočimo z bolečimi dogodki. Besedilo je polno slikovitih podob, vanj se vpisujejo tako sposobnosti uveljavljene pesnice kot tudi nadarjene prozaistke. — uredništvo založbe Host Roman ima svoj red, tempo in močno sporočilo. Daje nam upanje, da nas lahko tudi najmanjše zgodbe rešijo pred katastrofami. — A2

Крим. Саме тут минуло дитинство, юність і перше кохання головної героїні роману. Саме тут вона зрозуміла, що є українкою. Ні дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стали цьому на заваді. Наче орнамент, у романі переплітаються кримськотатарська культура і українська історія. На сторінках книжки читач зустрінеться з кримськими татарами, караїмами, українцями, росіянами, німцями, євреями, греками, вірменами Криму, крок за кроком відкриватиме шафи з родинними скелетами. Разом з головною героїнею та її подругою Аліє пройде шлях від їхнього дитинства – з 1990-х – аж до окупації півострова Росією в 2014-му, з екскурсами в давнішу історію Криму. «За Перекопом є земля» — це спроба відкрити материк для півострова, а півострів для материка з незвичного ракурсу. Адже і там, і там є земля. Її варто пізнати й повернути їй цілісність.