Намираме се в отдалеченото селце Ноум, Аляска, а годината е 1921. Ада Блекджек, млада жена от племето инупиат, решава да остави сина си Бенет, болен от туберкулоза, в приют, докато не намери начин да го издържа. Скоро ѝ се отваря изненадваща възможност: кораб, идващ от Сиатъл. На борда му пътуват четирима изследователи, с жажда за приключения и колониални фантазии, както и котката Вик. Те се отправят към остров Врангелия –последното убежище на мамутите–, за да присъединят територията към Британската конфедерация; търсят жена инупиат, която да готви и шие за тях по време на пътуването. Така Ада, без да обръща внимание на предсказанията на шамана, се впуска в арктическа експедиция. Няколко месеца по-късно всички изследователи ще са загинали и Ада ще трябва да оцелее сама на Врангелия, единствено в компанията на Вик. За да успее, тя ще трябва да заприлича на Големия Север и да си възвърне идентичността на жена от инупиатите, потъпкана от години на колониализъм. По време на своята трансформация тя ще се изправи пред дълбините на леда и на самата себе си; пред глада; пред смъртта на Бога; пред Нанук, мечката; както и пред възможността да не се върне в Ноум, когато пристигне спасителният кораб. Каква полза ще има от спасяването на сина си, ако колониалният ред никога няма да ѝ позволи да разцъфне? Може ли тя да бъде добра майка, ако с връщането си рискува да попадне в робство? Окончателното ѝ завръщане се случва, за да може Бенет да познае нежността и леда на нейния народ.

Крим. Саме тут минуло дитинство, юність і перше кохання головної героїні роману. Саме тут вона зрозуміла, що є українкою. Ні дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стали цьому на заваді. Наче орнамент, у романі переплітаються кримськотатарська культура і українська історія. На сторінках книжки читач зустрінеться з кримськими татарами, караїмами, українцями, росіянами, німцями, євреями, греками, вірменами Криму, крок за кроком відкриватиме шафи з родинними скелетами. Разом з головною героїнею та її подругою Аліє пройде шлях від їхнього дитинства – з 1990-х – аж до окупації півострова Росією в 2014-му, з екскурсами в давнішу історію Криму. «За Перекопом є земля» — це спроба відкрити материк для півострова, а півострів для материка з незвичного ракурсу. Адже і там, і там є земля. Її варто пізнати й повернути їй цілісність.

Sisyfos bloudí peklem s prázdným invalidním vozíkem a není si úplně jistá, co tam vlastně hledá, kromě toho, že musí z denního stacionáře vyzvednout svou dceru s vícečetným postižením. Po misi, která pokaždé selže, se vrací do ošuntělého přízemního bytu prapodivné bytovky. Když se s ní dá zdánlivě zničehonic do řeči domácí, začne se Sisyfos najednou rozpomínat. Dny jako podivné symptomy je boj s otupělostí, hledání hranic mateřství, naděje i bezradnosti, života i smrti.

Sisifo vaga per l’inferno spingendo una sedia a rotelle vuota e non sa di preciso che cosa ci faccia lì, eccetto che deve passare a prendere sua figlia – affetta da molteplici disabilità – dal centro diurno. Una missione che fallisce di continuo, e al termine della quale ritorna delusa nel fatiscente appartamento al piano terra di uno stravagante condominio. Quando la sua padrona di casa, apparentemente dal nulla, si mette a conversare con lei, Sisifo inizia di colpo a ricordare. Giorni come strani sintomi è una lotta contro il tedio, un’indagine sui confini della maternità, della speranza e della disperazione, della vita e della morte.

La primera novela de Kike Cherta parte de una premisa tan sugerente como original. Los Miralles, una atípica familia valenciana, están convencidos de que el manzano que crece en el patio de su alquería es de origen divino. De hecho, creen que es el mismísimo Árbol del Bien y del Mal que aparece en la Biblia, el mismo del que comieron Adán y Eva embaucados por una serpiente parlanchina. Desde hace generaciones, tienen una única misión: vigilarlo noche y día para que nadie vuelva a probar jamás del fruto prohibido. En este sorprendente debut, Kike Cherta indaga en las paradojas propias de cualquier tradición, en las siempre complejas dinámicas familiares y en la culpa asociada a las raíces. Envuelta en un aura mágica que casi no deja diferencias lo que es real de lo que es milagro, el libro se nutre de un punto medio ideal entre trascendencia y humor. Religión, familia e identidad se mezclan en una suerte de comedia negra profanamente bíblica.

Grondwerk (2025) [«Socavones»] explora temas como el cambio climático, la acción colectiva y el intento de conseguir un mundo habitable mediante un lenguaje poético y sensorial. La protagonista, una rata topo desnuda, es enviada en una misión desde su colonia, en el Cuerno de África, a Bruselas. Mientras espera unas órdenes que no acaban de llegar, se empieza a interesar por las peculiaridades del Homo sapiens y comienza a cavar túneles en las entrañas de la capital europea. A medida que los agujeros se expanden por toda la ciudad, socavando la infraestructura política del corazón de Europa, una amistad entablada con una activista climática florece de una manera inesperada. Grondwerk fue recibida positivamente tanto por la prensa belga como por la neerlandesa y, en 2026, recibió el premio literario Boon Literatuurprijs a la mejor obra de ficción y de no ficción.

Villaggio di Nome, Alaska, 1921. Ada Blackjack, una giovane iñupiat, decide di affidare a un ospizio suo figlio Bennett, malato di tubercolosi, finché non troverà il modo di mantenerlo. Un’occasione le capita per caso: una nave proveniente da Seattle. A bordo ci sono quattro esploratori assetati di avventure e impregnati di fantasie coloniali, e insieme a loro la gatta Vic. Sono diretti all’isola di Wrangell – l’ultimo rifugio dei mammut – per annettere il territorio alla Confederazione Britannica. Prima di partire cercano una donna iñupiat che cucini e cucia per loro durante la traversata. È così che Ada, ignorando i presagi dello sciamano, si imbarca in una spedizione artica. Pochi mesi dopo tutti gli esploratori saranno morti e Ada dovrà sopravvivere da sola a Wrangell con l’unica compagnia di Vic. Per riuscirci dovrà assomigliare al Grande Nord e riappropriarsi della sua identità di donna iñupiat, sepolta da anni di colonialismo. Durante questa trasformazione affrontarerà le profondità del ghiaccio e di se stessa, la fame, la morte di Dio, l’orso – Nanuq –,e infine la possibilità di non tornare a Nome quando arriverà una nave in soccorso. A cosa le servirà salvare suo figlio se l’ordine coloniale non le permetterà mai di realizzarsi? Potrà essere una buona madre se tornando rischia la servitù? Il suo ritorno finale serve a far conoscere a Bennett la tenerezza e il ghiaccio della sua gente.

«La desaparición de uno de los nuestros no alcanza las noticias, porque no es noticia. El resto del planeta no piensa en ti: ni cuando esnifan tu coca, ni cuando visten la ropa que tú confeccionaste, ni cuando te echan de su país». Esta es la historia de Alex, un chico introvertido que huye de México y ahora realiza unas prácticas en una universidad neerlandesa mientras intenta salvar lo que le queda. Para vivir, tiene que hablar; para sobrevivir, justo lo contrario. No digas nada es una novela apasionante sobre fronteras cerradas y valentía sin límites, sobre el poder del lenguaje y la difusa distinción entre agresores y víctimas. Todos los personajes de este libro son ficticios. Los hechos, no. El libro se basa en años de investigación y en relatos de personas con experiencia en la huida o la expulsión, personas que trabajan en el ámbito del derecho de asilo, profesores de diversas universidades (mexicanas), psicólogos especializados en traumas, activistas de derechos humanos, periodistas, personas en la clandestinidad, y víctimas y autores de la violencia de los cárteles y las bandas. La historia arroja luz sobre el impacto de los gobiernos (internacionales) en las personas, así como sobre la violencia relacionada con las drogas y la violencia sexual. Además, esta conmovedora historia pone de manifiesto la compleja relación entre «países de drogas» como México y Europa: un continente que cierra cada vez más sus fronteras a los solicitantes de asilo y que, al mismo tiempo, es un gran consumidor y transitario de cocaína.

Сизиф блуждае из ада с празна инвалидна количка и не знае какво точно търси там, освен че трябва да вземе дъщеря си, която е с множество проблеми в развитието, от дневния център. Мисия, в която тя всеки път се проваля, след което, разочарована, се връща в занемарения си апартамент на приземния етаж в странен жилищен комплекс. Когато хазяйката ѝ, сякаш от нищото, завързва разговор с нея, спомените ѝ внезапно започват да се възвръщат. „Дни като странни симптоми” е битка с унинието, експедиция до границите на майчинството, на надеждата и отчаянието, на живота и смъртта. Роман, който те уцелва като убиец от засада, жегва и сърцето, и ума, стреля безкомпромисно точно. — в-к „НРК” „Дни като странни симптоми” е многопластов роман с препратки към философията и гръцката митология. Безмилостната фрагментарна форма и невинаги лекият стил, избрани от Леонике Барвалт, свидетелстват за кураж и оригиналност. Читателят, който ще се осмели да се впусне в разказа за тази на пръв поглед затворена в себе си майка, ще бъде дълбоко трогнат от този изключителен роман. — Лаудацио на журито на Литературната награда на банка БН

“Подривно” е разказ за съпротивата и за възстановяването, за колективното действие, общата земя и опитите светът да се направи обитаемо място. Роман, пълен с конспиративни теории и визии за бъдещето, който ни показва, че не можем един без друг. Дебютът на Тейл Ньойтс е оригинален, интересен и добре обмислен.[…] Разказът му е увлекателен от начало до край и свидетелства за отличен усет за темпо, но и за силно въображение и изобретателност – той е едновременно забавен и сериозен. — в-к „НРК ханделсблат” Тейл Ньойтс е един от най-интересните писатели в нашето езиково пространство. […] „Подривно” е задълбочено произведение, социалнокритично, на моменти леко експлицитно, литературно добре издържано: оригинално, умно конструирано и езиково изтънчено благодарение на вниманието към детайла и често лиричните формулировки. — в-к „Стандард

Estamos en el remoto pueblo de Nome, en Alaska, y corre el año 1921. Ada Blackjack, joven iñupiat, decide dejar en un hospicio a su hijo Bennett, enfermo de tuberculosis, hasta que encuentre la forma de mantenerlo. Pronto una oportunidad le cae del cielo: un barco proveniente de Seattle. En él van cuatro exploradores con ansia de aventuras y fantasías coloniales, también la gata Vic. Se dirigen a la isla de Wrangell —el último refugio de los mamuts— para anexionar el territorio a la confederación británica; están buscando a una iñupiat que cocine y cosa para ellos durante la travesía. Así es como Ada, desoyendo los augurios del chamán, se embarca en una expedición ártica. Pocos meses después todos los exploradores habrán muerto y Ada tendrá que sobrevivir sola en Wrangell con la única compañía de Vic. Para conseguirlo deberá parecerse al Gran Norte y reapropiarse de su identidad de mujer iñupiat, aplastada por años de colonialismo. Durante su transformación se enfrentará a las profundidades del hielo y de sí misma; al hambre; a la muerte de Dios; a Nanuq, el oso; así como a la posibilidad de no volver a Nome cuando llegue el barco de rescate. ¿De qué le servirá salvar a su hijo si el orden colonial nunca le dejará florecer? ¿Podrá ser ella ser buena madre si con el regreso se arriesga a la servidumbre? Su regreso final es para que Bennett conozca la ternura y el hielo de los suyos. «A veces hay que ir hasta el corazón del hielo para encontrar el fuego de la propia vida: una aventura colosal, íntima y universal, humana y más que humana, una oda a la descolonización y a la fuerza propia. La de una mujer. La de la Tierra misma». GABRIELA CABEZÓN CÁMARA «Sensacional por un montón de razones: la elección de un personaje tan significativo en el momento presente; el trabajo con los límites, las fronteras de género, clase, raza, especie; la violencia contra el cuerpo y las culturas; la delgada línea que separa la aventura y el descubrimiento, de la agresión colonialista; la relación entre conocimiento y dinero… Un libro, a la vez, clásico y extraño». MARTA SANZ