Ми у віддаленому містечку Номе, Аляска, йде 1921 рік. Ада Блекджек, молода інупіатка, вирішує залишити свого сина Беннета, хворого на туберкульоз, у притулку, доки не зможе забезпечити йому прожиток. Незабаром їй випадає щаслива нагода: корабель із Сіетла. На борту — чотири дослідники, сповнені жаги до пригод і колоніальних фантазій, а також кішка Вік. Вони прямують до острова Врангель — останнього притулку мамонтів — аби приєднати цю територію до Британської конфедерації; тому розшукують когось з інупіатів, хто готуватиме їм їжу та шитиме одяг. Ось так Ада, незважаючи на передбачення шамана, вирушає в арктичну експедицію. За кілька місяців усі дослідники загинуть, і Аді доведеться виживати самотужки на острові Врангеля, лише в компанії Вік. Для цього вона муситиме стати схожою на Велику Північ і повернути собі свою ідентичність жінки-інупіатки, придушену роками колоніалізму. Під час своєї трансформації вона зіткнеться з глибинами криги і самої себе, голодом, смертю Бога, ведмедем Нануком, а також з ймовірністю того, що вона не повернеться до Нома, коли припливе рятувальний корабель. Навіщо їй рятувати сина, якщо колоніальний порядок ніколи не дасть йому можливості реалізуватися? Чи зможе вона бути хорошою матір’ю, якщо повернення загрожує їй рабством? Її повернення має допомогти Беннету пізнати ніжність та їхню кригу.

Ця книга короткої прози — свідчення солдата про досвід великої війни. Віра на фронті, братерство між військовими, страх і надія, смерть і Любов. Автор пропрацьовує власні травматичні спогади, але текст може стати психотерапією не лише для нього, а й для читачів. Автор говорить про себе, переповідає реальність та сни, але передовсім фіксує життя на межі. Розповідає про людей великої Любові, на яких все й тримається. Тут обʼявляється Господь Окопний, починається Найновіший Завіт, стає опорою українська культура в рюкзаку, а визнані метри воєнної літератури не витримують випробування реальністю. Їм про нас, українців, нічого не відомо. Про себе можемо говорити тільки ми, бо на Східному фронті все змінилось. І Артур Дронь говорить про це відверто і прямо. Як говорять ті, які були на межі. І повернулися.

Крим. Саме тут минуло дитинство, юність і перше кохання головної героїні роману. Саме тут вона зрозуміла, що є українкою. Ні дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стали цьому на заваді. Наче орнамент, у романі переплітаються кримськотатарська культура і українська історія. На сторінках книжки читач зустрінеться з кримськими татарами, караїмами, українцями, росіянами, німцями, євреями, греками, вірменами Криму, крок за кроком відкриватиме шафи з родинними скелетами. Разом з головною героїнею та її подругою Аліє пройде шлях від їхнього дитинства – з 1990-х – аж до окупації півострова Росією в 2014-му, з екскурсами в давнішу історію Криму. «За Перекопом є земля» — це спроба відкрити материк для півострова, а півострів для материка з незвичного ракурсу. Адже і там, і там є земля. Її варто пізнати й повернути їй цілісність.

«Уся любов із обпаленої фотографії» висвітлює стосунки трьох поколінь жінок, які сприймають світ майже несумісними способами. Родина та її крихка рівновага похитнуті раптовою госпіталізацією найстаршої з них. Паралізуючі страхи набувають чітких обрисів у наближенні неминучої смерті. Їхні механізми захисту, особливо способи, якими кожна паразитує на житті іншої — в ім’я обов’язку та материнської любові — виходять на поверхню. А Лея, яка перебуває посередині цієї дистанції, є тією, хто фіксує зміни, хто просіює реальність, намагається її записати й надати їй сенсу; вона є тією, хто постійно веде переговори зі своєю ідентичністю, прагнучи з’ясувати, хто вона поза ролями доньки та матері, і знайти шлях до тихої гавані. — Елі Бедікe, видавець.

Као што је истакнуто у њеном поднаслову, књига Сваштоловац садржи приче о 44 необична предмета из близине и даљине. Радознали и разнолик избор, тематски распоређен, обухвата изненађујућа открића из целог света: чизме из Бутана, плочице из Барселоне по дизајну Гаудија, чаше за вино из Баскије, брош у облику срца из Сарајева, еспадриле са Пиринеја, скарабеји из старог Египта, канту за отпатке из Њујорка, комад наранџасте тканине са „Плутајућих пристаништа“ у језеру Изео, словеначког змаја, мапу Источног Берлина и још много тога. Причајући приче о конкретним предметима, Екатерина Петрова заправо говори и о местима из којих потичу – Дрвенграду и Катмандуу, Љубљани и Луизијани, Белведеру и Билбау, Селчуку и Централ парку – а истовремено их ставља у шири лингвистички, културни, историјски, антрополошки или географски контекст. Инвентивна мешавина путописа, есеја и кратких прича, текстови су пажљиво истражени и зачињени занимљивим чињеницама, али преломљени кроз субјективни поглед ауторке, као и кроз њену личну биографију као путника, преводиоца и сваштоловца. Уметнички трансформисан естетским оком Љубе Халеве, једне од најистакнутијих савремених бугарских илустратора, изглед књиге на диван и духовит начин хвата дух и расположење прича. На тај начин и сама књига постаје леп, пријатан и радостан предмет – за читање и читање, за поседовање и за поклон.

У Києві в січні 1918-го майбутнє втрачає певність, а Кассандра втрачає віру у власні пророцтва. Та мало хто усвідомлює глибину катастрофи, що на них чекає. Усю складність становища розуміє Наталя, медсестра Кирилівської лікарні для душевнохворих і донька її пацієнта з дивним ім’ям Кася, з якою Наталі випало шукати дорогу з майже оточеного більшовиками Києва. Наталя пише щоденник, фіксуючи події та описуючи різних мешканців тогочасної столиці: від ексцентричних театралок до солдатів УНР та більшовицьких агітаторів. І в деяких моментах Київ понад сторічної давності може нагадати сучасний. Врешті Наталя стикнеться з одвічною дилемою війни: «Лишитись тут і боротись чи поїхати?».

Дружня компанія сформувалася після інциденту на концерті італійської поп-діви Верди в Берліні, на якому болгарка Нора втратила свідомість через надмірне вживання психостимуляторів. Присутні в ложі грецький підприємець Адріан, швецький фотограф Йохан, а також пара з Ізраїлю –– терапевт Сол та художниця Ліліт допомогли постраждалій. Ці шестеро поступово зближуються і починають зустрічатися в різних містах Європи. Усі вони виглядають успішними та щасливими, але глибоко всередині носять травми минулого. Ці травми породжують у кожного «дрібний гріх» –– пристрасть до алкоголю, психостимулятори, зраду, брехню, маніпуляцію та самовпевненість. Нора захоплюється Йоханом, а Адріан і Сол вирішують створити сучасний ретрит-центр на острові Крит. Компанія збирається туди на відпочинок. Під час групової терапії кожен ділиться своїм «дрібним гріхом». Ліліт стверджує, що чужоложила з Адріаном. Вражений почутим, Сол вдається до древнього ритуалу перескакування через бика, який символізує суд Божий. Бик його ранить. Через деякий час кожен з них намагається впоратися з поразками того дня. Йохан уже не п’є. Ліліт та Андріан живуть разом у Сан-Франциско. Нора лікує свої залежності, а Сол стає інвалідом. Одного дня йому приходить посилка від Ліліт –– його старі терапевтичні записки. Там написано, що скоріш за все Ліліт народилася від кровозмішення. Звичайно, що на груповій сесії вона збрехала, щоб покарати його за жорстокі висновки. Її «дрібний» гріх був брехнею, а не зрадою.

Історична фантастика «Вихід ягнят» бере початок із наслідків масакри, вчиненої над однією громадою на заході Румунії одразу після підписання Віденського диктату у 1940 році. Початок Другої світової війни застає Домніку та братів Ромі й Мікулуша в замку родини Телекі, де вони працюють слугами. Дізнавшись, що їхнє село було атаковане, вони вирушають у дорогу, щоб урятувати матір. Однак єдиний шлях утечі від озброєних гортіївських військ — це мережа підземних тунелів, прокопаних між фортецями Трансильванії (на початку книги є мапа цієї мережі), у яких румунські біженці шукають свої родини та шлях до свободи. У Підземеллі відбуваються різноманітні сутички, адже не всі галереї були завершені, запаси в коморах вичерпуються, а шпигун, посланий угорцями, проносить усередину мішок із динамітом. Паралельно з драмою біженців розгортається й історія кохання між Ромі та Домнікою, які губляться один від одного. Домніка залишається заручницею в хуторі, населеному групою російських шпигунів, тоді як Ромі переслідує син графа Телекі разом зі своїми солдатами. «Вихід ягнят» — це не лише динамічна історія про дороги та кордони, а й роман, що відкриває діалог на теми вигнання, колективної пам’яті та прав жінок, спонукаючи нас наприкінці замислитися: яку ціну ми готові заплатити за свободу і яку спадщину обираємо залишити майбутнім поколінням?