У Києві в січні 1918-го майбутнє втрачає певність, а Кассандра втрачає віру у власні пророцтва. Та мало хто усвідомлює глибину катастрофи, що на них чекає. Усю складність становища розуміє Наталя, медсестра Кирилівської лікарні для душевнохворих і донька її пацієнта з дивним ім’ям Кася, з якою Наталі випало шукати дорогу з майже оточеного більшовиками Києва. Наталя пише щоденник, фіксуючи події та описуючи різних мешканців тогочасної столиці: від ексцентричних театралок до солдатів УНР та більшовицьких агітаторів. І в деяких моментах Київ понад сторічної давності може нагадати сучасний. Врешті Наталя стикнеться з одвічною дилемою війни: «Лишитись тут і боротись чи поїхати?».

«Невидимі» –– роман про неприйняття інакшості, у якому діти вигадують своїх батьків. Молода жінка, яка виросла в Дитбудинку, намагається подолати травми дитинства. Після низки розлук вона зустрічає Дару –– покинуту дитину, в якій упізнає маленьку себе. Прив’язується до неї й вирішує, що будь-якою ціною знайде спосіб подарувати їй життя, якого вона сама ніколи не мала. Це роман про людей із периферії суспільства. Різні сюжетні лінії переплітаються, щоб розповісти одну спільну історію: про невидимість.

Восьмирічний Штерн живе в Грейштадті. Його батько дипломат, а мама художниця із замкнутим характером, яка все більше занурюється в себе. Хоча прямо про це й не сказано, але читач сам одразу розуміє, що рідні Штерна розлучаються. З’являється тітка Ема (сестра близького товариша Штернового батька, молодого амбіційного полковника з армії), яка доглядатиме за хлопчиком, поки його батько у відрядженні за кордоном. Він обіцяв повернутися на день народження Штерна перед самим Різдвом, але стає зрозуміло, що дотриматися цієї обіцянки дуже складно, бо вона така ж сама складна, як політична ситуація в країні. Грейштадт підозріло нагадує Софію, але це легко міг би бути будь-якої іншою центрально- / східноєвропейською столицею. Незрозумілим залишається і час описуваних подій –– різні відсилки до 30-, 40-, кінця 80-х років, навіть теперішнього часу, розкидані в різних місцях у тексті. Це створює сноподібну атмосферу deja vu і deja vexu, викликаючи відчуття повтору історії, пам’яті і травми. Роман поєднує паралельні сюжетні лінії й алюзії до таких тем, як популізм, незаконні праворадикальні організації та небезпечний вплив соціальних мереж. Книга починається, на перший погляд, з не пов’язаних подій у Грейштадті. Біля випадкових будинків, розташованих у різних частинах міста, зникає взуття; загадковий аристократ із амбітними планами прибуває своїм дирижаблем. Його летюча резиденція продовжує ширяти над містом, втілюючи таким чином відчуття загрози і тривоги, що оселилися в повітрі. Барон має підступний план, який буде розкрито значно пізніше –– вкрасти мрії жителів Грейштадта. «Перший роман болгарського романіста і одна з сенсацій літературного сезону, між історією дорослішання та політичною байкою». Libération, Франція. «Весело-моторошно-солодко-солоне повернення в дитинство одного дорослого чоловіка». Крістін Дімітрова, письменник, Літературний вісник. «Важко визначити, який це жанр, «Літо в Бурландії» містить елементи фентезі, історичного роману, казки, пригодницької історії з демонічним лиходієм. Саме можливість утечі –– цей світлий особистий горизонт –– робить книгу Мілана такою ніжною і легкою до читання. Хоча події відбуваються під важкою тінню дирижабля, що навис над містом, але в них немає нічого страшного чи безнадійного. Це яскравий роман гри та приборкання зла. Юлія Роне

Література й життя мають спільний знаменник: історію. Надворі сімдесяті роки, і Вільям «Людина-Кріт» Літтл вириває в тунелі під своїм будинком фразу, яка незворотно вплине на хід світу: «Нам уже не здається, що наші життя — це історія». Головною героїнею автофіктивного роману є тридцятитрирічна Емма, яка намагається дослідити своє чеське коріння, змиритися зі смертю матері та знайти відповіді на запитання, пов’язані зі зникненням своєї партнерки. Довкола неї історія не плине вперед — вона згущується і розколюється. Поміж уламків катастрофічно здіймається рівень води й розростаються пожежі. Емма продирається крізь них, намагаючись піти від кохання з його перемогами й поразками. У її розповіді ми доходимо до кінця разом чи кожен сам по собі — історія ж залишається. Так само як і питання, чи може розповідь допомогти людині змиритися з трагічними подіями.

Дружня компанія сформувалася після інциденту на концерті італійської поп-діви Верди в Берліні, на якому болгарка Нора втратила свідомість через надмірне вживання психостимуляторів. Присутні в ложі грецький підприємець Адріан, швецький фотограф Йохан, а також пара з Ізраїлю –– терапевт Сол та художниця Ліліт допомогли постраждалій. Ці шестеро поступово зближуються і починають зустрічатися в різних містах Європи. Усі вони виглядають успішними та щасливими, але глибоко всередині носять травми минулого. Ці травми породжують у кожного «дрібний гріх» –– пристрасть до алкоголю, психостимулятори, зраду, брехню, маніпуляцію та самовпевненість. Нора захоплюється Йоханом, а Адріан і Сол вирішують створити сучасний ретрит-центр на острові Крит. Компанія збирається туди на відпочинок. Під час групової терапії кожен ділиться своїм «дрібним гріхом». Ліліт стверджує, що чужоложила з Адріаном. Вражений почутим, Сол вдається до древнього ритуалу перескакування через бика, який символізує суд Божий. Бик його ранить. Через деякий час кожен з них намагається впоратися з поразками того дня. Йохан уже не п’є. Ліліт та Андріан живуть разом у Сан-Франциско. Нора лікує свої залежності, а Сол стає інвалідом. Одного дня йому приходить посилка від Ліліт –– його старі терапевтичні записки. Там написано, що скоріш за все Ліліт народилася від кровозмішення. Звичайно, що на груповій сесії вона збрехала, щоб покарати його за жорстокі висновки. Її «дрібний» гріх був брехнею, а не зрадою.