Estamos en el remoto pueblo de Nome, en Alaska, y corre el año 1921. Ada Blackjack, joven iñupiat, decide dejar en un hospicio a su hijo Bennett, enfermo de tuberculosis, hasta que encuentre la forma de mantenerlo. Pronto una oportunidad le cae del cielo: un barco proveniente de Seattle. En él van cuatro exploradores con ansia de aventuras y fantasías coloniales, también la gata Vic. Se dirigen a la isla de Wrangell —el último refugio de los mamuts— para anexionar el territorio a la confederación británica; están buscando a una iñupiat que cocine y cosa para ellos durante la travesía. Así es como Ada, desoyendo los augurios del chamán, se embarca en una expedición ártica. Pocos meses después todos los exploradores habrán muerto y Ada tendrá que sobrevivir sola en Wrangell con la única compañía de Vic. Para conseguirlo deberá parecerse al Gran Norte y reapropiarse de su identidad de mujer iñupiat, aplastada por años de colonialismo. Durante su transformación se enfrentará a las profundidades del hielo y de sí misma; al hambre; a la muerte de Dios; a Nanuq, el oso; así como a la posibilidad de no volver a Nome cuando llegue el barco de rescate. ¿De qué le servirá salvar a su hijo si el orden colonial nunca le dejará florecer? ¿Podrá ser ella ser buena madre si con el regreso se arriesga a la servidumbre? Su regreso final es para que Bennett conozca la ternura y el hielo de los suyos. «A veces hay que ir hasta el corazón del hielo para encontrar el fuego de la propia vida: una aventura colosal, íntima y universal, humana y más que humana, una oda a la descolonización y a la fuerza propia. La de una mujer. La de la Tierra misma». GABRIELA CABEZÓN CÁMARA «Sensacional por un montón de razones: la elección de un personaje tan significativo en el momento presente; el trabajo con los límites, las fronteras de género, clase, raza, especie; la violencia contra el cuerpo y las culturas; la delgada línea que separa la aventura y el descubrimiento, de la agresión colonialista; la relación entre conocimiento y dinero… Un libro, a la vez, clásico y extraño». MARTA SANZ

Невидими е роман за неприемането на различните, в който деца съчиняват родителите си. Млада жена, отраснала в Дом за изоставени деца, се опитва да превъзмогне травмите от детството си. След поредица от раздели среща Дара – изоставено дете, в което разпознава себе си като малка. Привързва се към нея и решава на всяка цена да намери начин да й подари живота, който тя самата никога не е имала. Това е роман за хората в периферията на обществото. Различни сюжетни линии се преплитат, за да разкажат една обща история: на невидимостта.

El alivio que siente Ernest cuando su padre se suicida durará muy poco. Pronto descubrirá que las heridas de su pasado, aquellas que creía olvidadas, están más abiertas que nunca. La oportunidad de vivir en una casa de verdad, como llama él a la casa que hereda, hace resurgir el deseo que lo acompaña desde de niño: formar una familia ideal. Sin embargo, la incapacidad para comprender a su madre y a su esposa, quienes insisten en tomar el control de sus vidas, el constante influjo de su padre y la reaparición de un viejo amor harán que se tambaleen los cimientos de su presente, aquellos sobre los que Ernest pretende construir su nueva e idílica realidad. Tanto su temática profunda y contemporánea como sus toques de humor hacen que Una casa de verdad destaque como una novela de creciente tensión psicológica a la par que cercana y dinámica.

Чи думала коли-небудь колишня вчителька української мови 72-річна Віра Тиха, що на заході власного, хай і не простого, але ж цілком щасливого життя вона опиниться у Будинку для літніх людей? Звісно, ні. Ще менше вона могла собі уявити, що туди її привезе єдиний і такий коханий син. Але пані Віра переконана: вона тут точно ненадовго. Просто надворі літо 2022 року – війна, її син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуювалися закордон, село на Київщині, в якому вони мешкають, оговтується після воєнних дій та окупації. А їй з хворим серцем, щоби син не хвилювався, може, й дійсно краще перебути поки тут, подалі від лінії фронту, у відносно безпечному маленькому селі, де війна хіба що по телевізору, у компанії, так би мовити, однолітків. Хай цим одноліткам і далеко за сімдесят. Але замість комунікабельних стареньких Віра Тиха потрапляє у світ зранених, колючих, саркастичних стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя закочуються за небесний життєкрай. «Там, де заходить сонце» – це тепла і щемка оповідь про життя на його заході. Роман, що підіймає важливі і болісні теми крізь історії людей і їхні стосунки, в першу чергу, з власними дітьми. Текст терапевтичної дії, яка так потрібна усім нам у ці непрості часи. Або, як каже сама авторка, книга-пластир на зранене серце.