«Невидимі» –– роман про неприйняття інакшості, у якому діти вигадують своїх батьків. Молода жінка, яка виросла в Дитбудинку, намагається подолати травми дитинства. Після низки розлук вона зустрічає Дару –– покинуту дитину, в якій упізнає маленьку себе. Прив’язується до неї й вирішує, що будь-якою ціною знайде спосіб подарувати їй життя, якого вона сама ніколи не мала. Це роман про людей із периферії суспільства. Різні сюжетні лінії переплітаються, щоб розповісти одну спільну історію: про невидимість.

Крим. Саме тут минуло дитинство, юність і перше кохання головної героїні роману. Саме тут вона зрозуміла, що є українкою. Ні дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стали цьому на заваді. Наче орнамент, у романі переплітаються кримськотатарська культура і українська історія. На сторінках книжки читач зустрінеться з кримськими татарами, караїмами, українцями, росіянами, німцями, євреями, греками, вірменами Криму, крок за кроком відкриватиме шафи з родинними скелетами. Разом з головною героїнею та її подругою Аліє пройде шлях від їхнього дитинства – з 1990-х – аж до окупації півострова Росією в 2014-му, з екскурсами в давнішу історію Криму. «За Перекопом є земля» — це спроба відкрити материк для півострова, а півострів для материка з незвичного ракурсу. Адже і там, і там є земля. Її варто пізнати й повернути їй цілісність.

Ми у віддаленому містечку Номе, Аляска, йде 1921 рік. Ада Блекджек, молода інупіатка, вирішує залишити свого сина Беннета, хворого на туберкульоз, у притулку, доки не зможе забезпечити йому прожиток. Незабаром їй випадає щаслива нагода: корабель із Сіетла. На борту — чотири дослідники, сповнені жаги до пригод і колоніальних фантазій, а також кішка Вік. Вони прямують до острова Врангель — останнього притулку мамонтів — аби приєднати цю територію до Британської конфедерації; тому розшукують когось з інупіатів, хто готуватиме їм їжу та шитиме одяг. Ось так Ада, незважаючи на передбачення шамана, вирушає в арктичну експедицію. За кілька місяців усі дослідники загинуть, і Аді доведеться виживати самотужки на острові Врангеля, лише в компанії Вік. Для цього вона муситиме стати схожою на Велику Північ і повернути собі свою ідентичність жінки-інупіатки, придушену роками колоніалізму. Під час своєї трансформації вона зіткнеться з глибинами криги і самої себе, голодом, смертю Бога, ведмедем Нануком, а також з ймовірністю того, що вона не повернеться до Нома, коли припливе рятувальний корабель. Навіщо їй рятувати сина, якщо колоніальний порядок ніколи не дасть йому можливості реалізуватися? Чи зможе вона бути хорошою матір’ю, якщо повернення загрожує їй рабством? Її повернення має допомогти Беннету пізнати ніжність та їхню кригу.

Восьмирічний Штерн живе в Грейштадті. Його батько дипломат, а мама художниця із замкнутим характером, яка все більше занурюється в себе. Хоча прямо про це й не сказано, але читач сам одразу розуміє, що рідні Штерна розлучаються. З’являється тітка Ема (сестра близького товариша Штернового батька, молодого амбіційного полковника з армії), яка доглядатиме за хлопчиком, поки його батько у відрядженні за кордоном. Він обіцяв повернутися на день народження Штерна перед самим Різдвом, але стає зрозуміло, що дотриматися цієї обіцянки дуже складно, бо вона така ж сама складна, як політична ситуація в країні. Грейштадт підозріло нагадує Софію, але це легко міг би бути будь-якої іншою центрально- / східноєвропейською столицею. Незрозумілим залишається і час описуваних подій –– різні відсилки до 30-, 40-, кінця 80-х років, навіть теперішнього часу, розкидані в різних місцях у тексті. Це створює сноподібну атмосферу deja vu і deja vexu, викликаючи відчуття повтору історії, пам’яті і травми. Роман поєднує паралельні сюжетні лінії й алюзії до таких тем, як популізм, незаконні праворадикальні організації та небезпечний вплив соціальних мереж. Книга починається, на перший погляд, з не пов’язаних подій у Грейштадті. Біля випадкових будинків, розташованих у різних частинах міста, зникає взуття; загадковий аристократ із амбітними планами прибуває своїм дирижаблем. Його летюча резиденція продовжує ширяти над містом, втілюючи таким чином відчуття загрози і тривоги, що оселилися в повітрі. Барон має підступний план, який буде розкрито значно пізніше –– вкрасти мрії жителів Грейштадта. «Перший роман болгарського романіста і одна з сенсацій літературного сезону, між історією дорослішання та політичною байкою». Libération, Франція. «Весело-моторошно-солодко-солоне повернення в дитинство одного дорослого чоловіка». Крістін Дімітрова, письменник, Літературний вісник. «Важко визначити, який це жанр, «Літо в Бурландії» містить елементи фентезі, історичного роману, казки, пригодницької історії з демонічним лиходієм. Саме можливість утечі –– цей світлий особистий горизонт –– робить книгу Мілана такою ніжною і легкою до читання. Хоча події відбуваються під важкою тінню дирижабля, що навис над містом, але в них немає нічого страшного чи безнадійного. Це яскравий роман гри та приборкання зла. Юлія Роне

Зберігати мовчання і стати спільником? Чи звернутися до правосуддя і боятися помсти? Матео повертається до рідного дому в Мадриді після звільнення з архітектурного бюро, в якому працював у Барселоні. Коли він випадково знаходить пістолет серед речей свого батька Хуана, він починає підозрювати, запідозрює, що той був причетний до теракту ЕТА, який стався двадцять років тому в цьому районі. Паралельно читач дізнається історію Мален, яка у 2000 році спланувала вбивство судді в тому самому районі, де мешкають Хуан і Матео, але реалізація цього плану мала неочікуваний фінал. У пошуках істини Матео розкриє приховані таємниці, які можуть безжально зруйнувати як його життя, так і життя людей, яких він любить. На основі реального теракту, що стався двадцять п’ять років тому в Мадриді, Антоніо Льєрас у своєму першому, вражаючому романі розмірковує про спокуту та можливість змінити власне життя. А також про те, як через десятиліття після розпаду ЕТА жертви та кати намагаються відбудувати своє життя після спільного минулого, сповненого жорстокості та помсти.

У Києві в січні 1918-го майбутнє втрачає певність, а Кассандра втрачає віру у власні пророцтва. Та мало хто усвідомлює глибину катастрофи, що на них чекає. Усю складність становища розуміє Наталя, медсестра Кирилівської лікарні для душевнохворих і донька її пацієнта з дивним ім’ям Кася, з якою Наталі випало шукати дорогу з майже оточеного більшовиками Києва. Наталя пише щоденник, фіксуючи події та описуючи різних мешканців тогочасної столиці: від ексцентричних театралок до солдатів УНР та більшовицьких агітаторів. І в деяких моментах Київ понад сторічної давності може нагадати сучасний. Врешті Наталя стикнеться з одвічною дилемою війни: «Лишитись тут і боротись чи поїхати?».