Bintu, o Bintje para su abuelo, crece en una familia desestructurada en un elevado bloque de pisos en la Bélgica de los años noventa. Su padre viene del Congo y es un fanático religioso, un escritor venido a menos que no encuentra trabajo y que dedica los días a trabajar en sus memorias. Cuanto más se desilusiona, más recurre al alcohol y más agresivo se vuelve en el hogar. A pesar de todo, Bintje lo adora e intenta guiarlo por el buen camino. Sin embargo, cuando comprende que no hay nada que pueda hacer por él, rompe todo contacto. Treinta años después, Bintje está enferma, en la misma cama. Aún vive en aquel deteriorado bloque de apartamentos y lucha contra sus propias adicciones, separada y extrañada de su hijo. Su trabajo como profesora le da algo a lo que aferrarse, hasta que también pierde el control en clase y se ve obligada a afrontar los traumas de su infancia.

Palazzoni di città di provincia, anni Novanta. Bintje cresce in una famiglia lacerata. Suo padre congolese è un fanatico religioso, uno scrittore finito ai margini che non riesce a trovare lavoro e durante il giorno lavora alle sue memorie. Più si disillude, più si rifugia nell’alcol e più diventa aggressivo in casa. Nonostante tutto, Bintje adora suo padre e cerca di riportarlo sulla retta via. Ma quando diventa chiaro che non può essere salvato, interrompe ogni contatto. Trent’anni dopo, Bintje si ritrova nella stessa situazione. Separata e lontana da suo figlio, vive ancora negli stessi palazzi, ormai degradati, e lotta con le proprie dipendenze. Il suo lavoro di insegnante le offre un appiglio, finché anche a scuola non perde il controllo ed è costretta ad affrontare i traumi della sua infanzia.

Література й життя мають спільний знаменник: історію. Надворі сімдесяті роки, і Вільям «Людина-Кріт» Літтл вириває в тунелі під своїм будинком фразу, яка незворотно вплине на хід світу: «Нам уже не здається, що наші життя — це історія». Головною героїнею автофіктивного роману є тридцятитрирічна Емма, яка намагається дослідити своє чеське коріння, змиритися зі смертю матері та знайти відповіді на запитання, пов’язані зі зникненням своєї партнерки. Довкола неї історія не плине вперед — вона згущується і розколюється. Поміж уламків катастрофічно здіймається рівень води й розростаються пожежі. Емма продирається крізь них, намагаючись піти від кохання з його перемогами й поразками. У її розповіді ми доходимо до кінця разом чи кожен сам по собі — історія ж залишається. Так само як і питання, чи може розповідь допомогти людині змиритися з трагічними подіями.

«І якщо всі забудуть» — це історія про ідентичність, чужість і нерозуміння, перший роман Сельми Скендерович, лауреатки фестивалю молодої літератури “Urška Festival” 2020. «І якщо всі забудуть» — це роман дорослішання та пошуку ідентичності, який продовжує питання, що їх авторка ставила в дебютній збірці короткої прози «Чому мовчиш, Єво?». Першоосібна інтимна розповідь молодої студентки про історію класового сорому, наслідків сімейного насильства, досвіду відчуження та проблем з ідентичністю. Як жити, коли ти чужий і «тут», і «вдома»?

Мия е на двадесет и седем години и всеки ден наблюдава най-лошото от света: тя работи като модератор на съдържание и задачата ѝ е да цензурира най-насилствените видеоклипове, циркулиращи онлайн. Откакто бившият ѝ приятел Рубен загива от токов удар във ваната, тя живее в един порочен кръг от нихилизъм и угризения, залисвана от работата и от психотропните вещества, връщана към живота от време на време само благодарение на приятелството си с Денис и Мириам. Миналото с Рубен е архив от жестоки спомени като онези образи, които премахва от мрежата, но не може да изтрие от паметта си: емоционалния му рекет, обвиненията му, че тя го изсмуква като хищница, и страхът да го изостави. Но когато попада на видеоклип на София – момиче, което поразително прилича на нея и което се хвърля от мост, Мия се съвзема и тръгва по следите ѝ. Среща приятеля си Лапо, изгряващ музикант, и приятелката си Марго, компаньонка и танцьорка в нощен клуб, оставяйки се да бъде съблазнена и от двамата в една въртележка от отношения. Накрая Мия, заедно с Мириам и Марго, решава да си даде шанс за алтернатива чрез необичаен съюз по сестрински, който успява да разбие черупката на болката й. „Хищница“ разказва за пътя на една млада жена, която се бори със загубата и самотата, бунтувайки се срещу атавистичното женско чувство за вина, за да се устреми напред към светлината на бъдещото си „аз“. „В крехкостта има нещо, едно отчаяние, едно примирение, което никога няма да успеем да контролираме напълно. И би могла да ни унищожи, защото крехкост не означава слабост.“ „С Рубен беше любов от пръв поглед. Знам, че не е любов, а увлечение, плът, която се харесва и се иска, тела, които се усещат взаимно, както акула усеща кръвта. И до днес, ако някой ме попита кой е бил най-хубавият ден в живота ми, без да се замисля бих отговорила: денят, в който го срещнах. И все пак знам, че не е така, че е имало и други дни. Че ако нашето е било любов, тогава любовта не съществува.“

Kako daleč smo zavoljo druge osebe zmožni iti? Daniela odrašča v družini, kjer jo namesto ljudi objema tesnoba. Tesnobnosti se pojavljajo z nenavadno rednim taktom – vsak avgust. Sončni dnevi za Danielo niso prijetni, temveč boleči. Ko nato na univerzi spozna Štěpána, si misli, da bo neprijetnim poletjem končno ušla. Vendar ne razume, da se takšni preteklosti ne da ubežati. Jakub Stanjura v romanu na izviren način odpira pomembno vprašanje gaslightinga – posebne oblike manipulacije, ki pri žrtvi vzbuja dvom o lastni razumskosti, spominu in celostnem dojemanju resničnosti. Jakub Stanjura v knjigi na prav izjemen način razkriva delovanje odnosa med manipulatorjem in njegovo žrtvijo ter odstira mehanizme, ki so žrtev privedli v patološki odnos in jo tam – vsej racionalnosti navkljub – še naprej držijo. — Petra Dvořáková, pisateljica Zame je gaslighting nočna mora. Ideja, da nekaj doživim, nekdo drug pa me prepričuje o nasprotnem, o tem, da si izmišljujem, da se mi meša, se mi zdi grozovita. Z romanom sem želel opozoriti na takšne manipulacijske tehnike. — Jakub Stanjura, avtor