Stern, de ocho años, vive en Greystadt. Su padre es diplomático y su madre, una artista de carácter reservado, se va encerrando cada vez más en sí misma. Aunque no se indica de manera explícita, el lector comprende desde el principio que los padres de Stern se están divorciando. Aparece la tía Emma (hermana de un amigo íntimo del padre de Stern, un joven y ambicioso coronel del ejército), que debe cuidar del niño mientras su padre está de viaje de trabajo en el extranjero. Él ha prometido volver para el cumpleaños de Stern justo antes de Navidad, pero pronto queda claro que cumplir esa promesa es muy complicado, al igual que la situación política del país. Greystad recuerda sospechosamente a Sofía, pero podría ser cualquier otra capital de Europa central o del este. Tampoco queda claro cuándo se desarrolla la historia: a lo largo de la narración se intercalan diversas referencias a los años 30, 40, finales de los 80 o incluso a la época actual. Esto crea una atmósfera onírica de déjà vu y déjà vécu, provocando una sensación de repetición de la historia, así como de memoria y trauma. La novela mezcla tramas paralelas y alusiones a temas como el populismo, las organizaciones paramilitares de extrema derecha y los peligrosos efectos de las redes sociales. El libro comienza con varios sucesos, en apariencia inconexos, en Greystad. Empiezan a desaparecer de manera aleatoria zapatos de casas situadas en diferentes partes de la ciudad; un misterioso aristócrata con planes ambiciosos llega en su dirigible. Su residencia voladora permanece flotando de forma amenazadora sobre la ciudad, encarnando así la sensación de peligro e inquietud que se cierne en el aire. El barón tiene un plan retorcido que se revelará mucho más tarde: robar los sueños de los habitantes de Greystad.

Een lyrische roman over de geboorte van een moeder, zwervende zielen en de ziel van het zwerven, geschreven met de stuwende kracht van een wereldrivier. Terwijl een donkere schaduw over de weerkaarten van Midden-Europa glijdt, reist een vrouw in een busje langs de oevers van de Donau, van de bron in het Zwarte Woud tot de monding in de Zwarte Zee. Welke stemmen stijgen op uit de rivier? Archeologische opgravingen en eeuwenoude verhalen, confronterende vragen en dromen, lichamelijke transformaties en vergeten vrouwen geven richting aan de mentale reis van een jonge schrijfster die moeder wordt.

Escrita en forma de novela policíaca, Esta vida es mía describe las relaciones entre tres mujeres de distinto origen social: Angela Pop, galerista (y madre reciente); Greta Roth, policía de Homicidios; y Carla, trabajadora sexual. Angela sufre depresión posparto y siente una imperiosa la necesidad de control, necesidad que finalmente toma la forma de una instalación titulada «Esta vida es mía», dedicada a su hija Eliza y a su hermana Raisa. En su plan entran Carla, a quien conoce por casualidad en una de sus salidas nocturnas, y un antiguo compañero de la universidad, el periodista Lázar Mitrea. Carla es también la pareja —durante un breve periodo de tiempo— de Greta, la policía encargada de investigar la sospechosa muerte de Angela Pop. Las distintas líneas narrativas de la novela se entretejen en torno a un dilema: ¿la muerte de Angela es un homicidio o un suicidio? Si es un crimen, ¿quién es el culpable? ¿Habrá más cómplices? Todos los allegados de la «víctima» pasan a ser sospechosos del caso. La sospecha y la tensión, tanto narrativa como entre los personajes, se mantienen hasta el final, cuando descubrimos que Angela Pop había manipulado todas las relaciones para llevar a cabo su plan: la instalación-manifiesto. El deseo de suicidio y los signos del deterioro psicológico del personaje aparecen a lo largo de la novela, pero no conducen directamente a la conclusión de que esa fuera la opción de Angela, de modo que el dilema entre crimen y suicidio se mantiene hasta el final del libro. Esta vida es mía deconstruye los estereotipos y prejuicios relacionados con la familia, el género, la sexualidad o los trastornos mentales. La novela se presenta como un manifiesto que invita a la reflexión, la aceptación, la comprensión y la empatía.

Роман, написан под формата на детективска история, „Животът си е мой“ описва взаимоотношенията между три жени от различен социален произход: Анджела Поп, галеристка (и отскоро майка), Грета Рот, полицай в отдел „Убийства“ и Карла (Разия), секс – работничка. Докато страда от следродилна депресия, Анджела изпитва силна нужда за контрол, нужда, която в края на краищата взима формата на една инсталация, която героинята замисля с името „Животът си е мой“, посветена на дъщеря ѝ Елиза и на сестра ѝ Раиса. В плана ѝ влизат Карла, с която се срещат случайно на едно излизане в града и един бивш състудент, журналистът Лазар Митря. Карла обаче е и любимата – за кратък период от време, на Грета, полицайката, назначена да разследва съмнителната смърт на Анджела Поп. Различните сюжетни линии се заплитат около тази дилема: смъртта на Анджела убийство или самоубийство е? Ако е престъпление, кой е виновникът? Има ли други съучастници? Заподозрени по случая стават всички близки на „жертвата“. Подозрението и напрежението, наративът между героите, се поддържат до края, когато научаваме, че Анджела Поп е използвала всички връзки, за да завърши плана си успешно: инсталация – манифест. Желанието за самоубийство и знаците за деградирала психика на героя са разпръснати през целия роман, обаче не водят до директното заключение, че това е бил изборът на Анджела, така че дилемата престъпление – самоубийство се поддържа до финала на книгата. „Животът си е мой“ деконструира стереотипите и предубежденията, свързани със семейството, с рода, със сексуалността или с психичните смущения. Романът приключва така – с един манифест, който подканва към размисъл, приемственост, разбиране и емпатия.

Sara ha appena compiuto diciannove anni e, a causa di un trauma represso del passato, sente crescere dentro di sé la paura di morire proprio a quell’età. Per questo motivo trascorre sotto l’ombra dell’ansia l’estate che dovrebbe essere la più spensierata della sua vita, quella tra la fine del liceo e l’inizio dell’università. Esce con gli amici nei club alternativi, cerca di riconciliarsi con l’ex ragazzo Viktor, beve molto e desidera essere notata da tutti, anche se in realtà è una persona introversa. Tutto cambia dopo che, in una stanza buia di un club, Sara ha la sua prima visione, in cui il trauma del passato prende vita: si ritrova di nuovo faccia a faccia con Lara, sua cugina morta proprio a diciannove anni. Sara si sveglia la mattina seguente con un formicolio al braccio; la sensazione si diffonde e Sara scopre di avere una malattia senza nome, con cui potrà convivere normalmente ma che la accompagnerà per sempre. Prendendolo come un primo segnale che la sua paura della morte potrebbe essere fondata, Sara inizia a dedicarsi ossessivamente all’analisi del proprio corpo come qualcosa di fragile e transitorio e, attraverso queste riflessioni, cresce rapidamente. Inizia un corso di pittura, dove incontra Tisa e Balša: entrambi eccentrici, entrambi segnati da incontri passati con la morte e da traumi sepolti. Sara trova in Tisa un modello, mentre si innamora di Balša. Attraverso il rapporto con loro, Sara affronta il suo presente, il suo futuro e il suo passato traumatico.

Крим. Саме тут минуло дитинство, юність і перше кохання головної героїні роману. Саме тут вона зрозуміла, що є українкою. Ні дідусь-підполковник КДБ, ані російська кров у венах не стали цьому на заваді. Наче орнамент, у романі переплітаються кримськотатарська культура і українська історія. На сторінках книжки читач зустрінеться з кримськими татарами, караїмами, українцями, росіянами, німцями, євреями, греками, вірменами Криму, крок за кроком відкриватиме шафи з родинними скелетами. Разом з головною героїнею та її подругою Аліє пройде шлях від їхнього дитинства – з 1990-х – аж до окупації півострова Росією в 2014-му, з екскурсами в давнішу історію Криму. «За Перекопом є земля» — це спроба відкрити материк для півострова, а півострів для материка з незвичного ракурсу. Адже і там, і там є земля. Її варто пізнати й повернути їй цілісність.

Ця книга короткої прози — свідчення солдата про досвід великої війни. Віра на фронті, братерство між військовими, страх і надія, смерть і Любов. Автор пропрацьовує власні травматичні спогади, але текст може стати психотерапією не лише для нього, а й для читачів. Автор говорить про себе, переповідає реальність та сни, але передовсім фіксує життя на межі. Розповідає про людей великої Любові, на яких все й тримається. Тут обʼявляється Господь Окопний, починається Найновіший Завіт, стає опорою українська культура в рюкзаку, а визнані метри воєнної літератури не витримують випробування реальністю. Їм про нас, українців, нічого не відомо. Про себе можемо говорити тільки ми, бо на Східному фронті все змінилось. І Артур Дронь говорить про це відверто і прямо. Як говорять ті, які були на межі. І повернулися.

Star je 24 let, je pol Neapeljčan in pol Madžar, študiral je v Bologni, rad bi bil režiser in še vedno čaka, da bo našel svojo pot: to je uvodni oris protagonista knjige Bom kratek, sijajnega prvenca Davideja di Lorenza. Ime mu je Davide, tako kot avtorju romana, in prvič ga srečamo v Budimpešti, mestu, v katerem se je rodila in odrasla njegova mati. Zapustil je Italijo, prijatelje, družino, in čeprav mu življenje v tujini ne prizanaša z grotesknimi avanturami, je njegov vsakdan dremoten in potepuški. Selitev v Berlin ne bo spremenila stvari, ki se bodo začele premikati, šele ko bo sprejet v filmsko šolo in se bo preselil v Rim. Predel Pigneto, preplesane noči (in neverjetni povratki, ki jim sledijo), utrujenost in nova poznanstva bodo prispevali k ponovnemu prebujenju Davideja, ki si glavo razbija z eno samo skrivnostjo: z razbitim jajcem, ki se brez smisla, a vedno pogosteje pojavlja na stopnišču. Davide Di Lorenzo z ironično zvestobo opisuje vsakodnevno življenje fanta na pragu odraslosti, tako domačo in melanholično dimenzijo kot brezkončne rimske večere ali pivske zabave po vsej Evropi. Bom kratek je razposajen in ganljiv roman, ki ohranja razmajan ritem in svežino dvajsetih let.

«Invisibles» es una novela sobre la intolerancia hacia quienes son diferentes, en la que los niños se inventan a sus padres. Una chica que creció en un orfanato intenta superar los traumas de su infancia. Tras una serie de rupturas, conoce a Dara, una niña abandonada en la que se reconoce a sí misma de pequeña. Se encariña con ella y decide, a toda costa, encontrar la manera de regalarle la vida que ella misma nunca tuvo. Esta es una novela sobre las personas que viven en los márgenes de la sociedad. Diferentes tramas se entrelazan para contar una historia común: la de la invisibilidad.