През седемдесетте години „Човекът къртица“ Уилиам Литъл изкопава в тунела под къщата си изречение, което необратимо ще повлияе на хода на историята на света. „Нашите животи вече не ни изглеждат струват като истории.“ Протагонистката на автофикционалния роман е тридесет и тригодишната Ема, която се опитва да открие чешките си корени, да приеме смъртта на майка си и да намери отговори на въпросите, свързани с изчезването на партньорката си. Историята около нея не се лее – обратното, събира се и разпръсва. Насред разрухата водното равнище катастрофално се покачва, а пожарите се развихрят. Ема си проправя път през руините в опит да се поотдалечи от любовта, в която печели и губи. В разказа ѝ стигаме до края заедно или всеки сам за себе си, историята остава. Също както и въпросът дали разказването може да помогне на човек да се справи с трагичните събития. Центърът на тежестта в романа е в изследването на възможностите на езика и разказването като инструменти за справяне с болезнени преживявания. Текстът е наситен с колоритни образи – в него се проявяват както уменията на утвърдена поетеса, така и на талантлива писателка. – редакцията на издателство Host Романът си има собствен ред, ритъм и силно послание. Той дава надежда, че и най-малките илюзии могат да ни спасят от катастрофи. – А2

«Рисочка і галочка» — це роман про Мію та її родину, яка після здобуття Словенією незалежності потрапила у списки так званих «викреслених». Ця справа стала однією із найтемніших епізодів новітньої історії Словенії: у 1992 році понад 25 000 осіб — переважно мешканців інших югославських республік — були незаконно видалені з реєстру громадян. Вони за одну ніч втратили свій правовий статус, особисті документи та основні права, ставши невидимими у власній державі. Роман порушує тишу навколо травми, про яку не говорять ані в родині, ані в суспільстві. Історія Мії є інтимним поглядом на інший, менш величний бік словенської незалежності та розпаду Югославії. За допомогою тонкого гумору та делікатної оповіді авторка показує, як суспільні та політичні зміни віддзеркалюються в повсякденному житті окремої людини. У цьому романі словенська література вперше осмислює явище «викреслення» крізь дитячу перспективу — очима дівчинки, яка спершу не розуміє значення громадянства, кордонів та ідентичності, але в процесі дорослішання дедалі глибше усвідомлює, чому так важливо мати «достатньо рисочок» у кінцевій літері свого прізвища. Попри складну тему і її болісне відлуння майже у кожному реченні, дебютний роман Тіни Перич все ж не є досвідом гіркого читанням. Бюрократичний акт, який у дитячому світі головної героїні отримав особливу назву — «проблема з паперами» — не лише видалив батька Мії з реєстру громадян, позбавив його можливості працевлаштування та всіх прав, а й, по суті, стер його з її життя. На щастя, не назавжди. Міліца Антич Ґабер

Ljiljana D. Ćuk’s short prose dives into the depths of human emotion, exploring a strong sense of existential despair. With a direct and uncompromising style, Ćuk reveals the struggle to make peace with a world that feels broken, where every part of reality comes with an unsettling sense of disgust. Her writing gives readers a raw and intense experience, confronting the challenge of finding meaning in a universe that seems indifferent. "The short prose of Ljiljana D. Ćuk is not only exquisite literature, which it undoubtedly is, but also an expression of general despair, the torment of trying to come to terms with anything that exists, as everything existing is mostly seen and experienced as repulsive in itself." (Srdjan Srdić)

Je lepší mlčet a být spolupachatel? Nebo chtít raději spravedlnost a bát se pomsty? Mateo dostává výpověď z práce v architektonickém studiu v Barceloně a vrací se do rodného domu v Madridu. Když mezi otcovými věcmi náhodou objeví pistoli, začne svého otce Juana podezřívat z účasti na atentátu ETA, k němuž došlo v jejich čtvrti před dvaceti lety. Čtenáři je zároveň představen příběh Malen, která v roce 2000 plánovala v téže čtvrti vraždu jednoho soudce, jejíž realizace měla nečekané rozuzlení. Mateova honba za pravdou ho přivádí k tajemstvím, která by mohla nenávratně rozvrátit základy jeho života i života lidí, které miluje. Na pozadí skutečného atentátu, ke kterému došlo v Madridu před pětadvaceti lety, přemýšlí Antonio Lleras ve svém prvním, podmanivém románu o vykoupení a možnosti změnit svůj život; o tom, jak se po desetiletích od ukončení činnosti ETA její oběti i členové sdílející minulost plnou násilí a pomsty snaží znovu vybudovat své životy.

Ćrty jsou román o Miji a její rodině, kterou po osamostatnění Slovinska postihlo tzv. vymazání. Vymazání obyvatel bylo jedním z nejtemnějších okamžiků v moderní historii Slovinska. V roce 1992 bylo více než 25 000 lidí, převážně bývalých občanů ostatních jugoslávských republik, nezákonně vymazáno z evidence obyvatel s trvalým pobytem. Přes noc přišli o právní status, osobní doklady i základní lidská práva, a stali se tak neviditelnými ve vlastní zemi. Román prolamuje ticho, které toto trauma obklopuje. Nemluví o něm ani rodina, natož společnost. Mijin příběh nabízí intimní pohled na jinou, méně vznešenou stránku slovinského osamostatnění a rozpadu Jugoslávie. Se sofistikovaným humorem a citlivým vypravěčským hlasem autorka odhaluje, jak se společenské a politické změny odrážejí v každodenním životě jednotlivce. Slovinská literatura tímto románem poprvé zpracovává vymazání z perspektivy dítěte. Dívky, která zpočátku nechápe význam občanství, hranic či identity, ale během dospívání začíná čím dál víc chápat, proč je důležité mít háček na posledním písmenu svého příjmení.

Да мълчи и да бъде съучастник? Или да се обърне към правосъдието и да се страхува от отмъщение? Матео се завръща в семейния си дом в Мадрид, след като е бил уволнен от архитектурното бюро, в което е работил в Барселона. Когато случайно намира пистолет сред вещите на баща си Хуан, Матео започва да подозира, че той е имал връзка с атентат на ЕТА, извършен преди двадесет години в квартала. Успоредно с това читателят ще се запознае с историята на Мален, която през 2000 г. планира убийството на съдия в същия квартал, където живеят Хуан и Матео, но чието изпълнение има неочакван край. Разследването, което Матео предприема, за да открие истината, ще го доведе до разкриването на дълбоки тайни, които биха могли безвъзвратно да разрушат основите на живота му и на хората, които обича. Въз основа на истински атентат, извършен преди двадесет и пет години в Мадрид, в своя първи и вълнуващ роман Антонио Йерас размишлява върху изкуплението и възможността да промениш живота си. И върху това как десетилетия след края на ЕТА жертвите и извършителите се опитват да възстановят живота си след общо минало, белязано от насилие и отмъщение.

Rok 1921, Nome, odległa osada na Alasce. Ada Blackjack, młoda Inupiatka, postanawia zostawić swojego chorego na gruźlicę syna Bennetta w sierocińcu i wrócić po niego, gdy tylko znajdzie sposób, by ich utrzymać. Wkrótce spada jej z nieba okazja na zarobek: do Nome przybija statek z Seattle, a na jego pokładzie znajduje się czterech spragnionych przygód i żądnych kolonialnej władzy odkrywców oraz kotka Vic. Mężczyźni chcą udać się na wyspę Wrangla, do ostatniego siedliska mamutów, by przyłączyć te ziemie do Imperium Brytyjskiego. Poszukują kobiety, która dołączy do ich wyprawy, by im gotować i szyć ubrania. Właśnie w ten sposób Ada, ignorując przepowiednie szamana, wyrusza na arktyczną ekspedycję. Zaledwie kilka miesięcy później wszyscy mężczyźni giną i kobieta jest zmuszona przetrwać na wyspie sama, za jedyną towarzyszkę mając kotkę Vic. By przeżyć, musi nauczyć się żyć wśród przyrody Arktyki i odzyskać tłumioną przez lata kolonializmu tożsamość Inupiatki. W trakcie tej metamorfozy zmierzy się z lodem Arktyki oraz z samą sobą, z głodem, z mitycznym władcą niedźwiedzi Nanukiem i ze śmiercią Boga. Gdy dotrze po nią ratunek, będzie musiała zastanowić się, czy wrócić do domu. Po co miałaby próbować ocalić swojego syna, jeśli kolonialny reżim nigdy nie pozwoli mu się cieszyć wolnością i równością? Czy jest dobrą matką, skoro wracając, ryzykuje trafienie do niewoli? Ada ostatecznie decyduje się popłynąć z powrotem do Nome, by Bennett poznał inupiacką czułość i lód jej rodu. „Czasem trzeba przedrzeć się przez lód, by dotrzeć do płomienia życia: fantastyczna przygoda, zarazem osobista, jak i uniwersalna, bardzo ludzka; opowieść o dekolonizacji i sile przetrwania. Hołd dla siły kobiety i siły samej natury.” GABRIELA CABEZÓN CÁMARA „Wybór postaci tak znaczącej dla kontekstu naszych czasów; opisy skrajnych sytuacji rozgrywających się na przecięciu płci, klasy, rasy, gatunku; temat przemocy wobec ciała i kultur, cienkiej granicy pomiędzy przygodą, odkryciami a kolonialną przemocą; badanie zależności pomiędzy wiedzą a pieniędzmi…To wszystko sprawia, że ta powieść, jednocześnie klasyczna, jak i nowatorska, jest fenomenalna.” MARTA SANZ

«Уся любов із обпаленої фотографії» висвітлює стосунки трьох поколінь жінок, які сприймають світ майже несумісними способами. Родина та її крихка рівновага похитнуті раптовою госпіталізацією найстаршої з них. Паралізуючі страхи набувають чітких обрисів у наближенні неминучої смерті. Їхні механізми захисту, особливо способи, якими кожна паразитує на житті іншої — в ім’я обов’язку та материнської любові — виходять на поверхню. А Лея, яка перебуває посередині цієї дистанції, є тією, хто фіксує зміни, хто просіює реальність, намагається її записати й надати їй сенсу; вона є тією, хто постійно веде переговори зі своєю ідентичністю, прагнучи з’ясувати, хто вона поза ролями доньки та матері, і знайти шлях до тихої гавані. — Елі Бедікe, видавець.

Družba prijateljev se oblikuje po incidentu na koncertu italijanske pop dive Verde v Berlinu, na katerem Bolgarka Nora omedli zaradi prevelikega odmerka psihostimulansov. Prisotni v loži – grški podjetnik Adrian in švedski fotograf Johan ter par iz Izraela, terapevt Sol in umetnica Lilit – pomagajo oškodovanki. Šesterica se postopoma zbliža in se začne srečevati v različnih krajih po Evropi. Za vsakega od njih se zdi, da je uspešen in srečen, vendar globoko v sebi nosi travme iz preteklosti, ki v vsakem od njih rodijo kakšen mali greh – zasvojenost z alkoholom ali psihostimulansi, nezvestobo, laži, manipulacije in domišljavost. Nora se ogreje za Johana, Adrian in Sol pa se odločita zgraditi sodoben retreat center na otoku Kreta. Družba se tam zbere na počitnicah. Med skupinsko terapijo vsak deli svoj »mali« greh. Lilit izjavi, da je prešuštvovala z Adrianom. Pretresen zaradi slišanega se Sol podvrže starodavnemu ritualu preskakovanja bika, ki simbolizira božjo sodbo. Bik ga poškoduje. Čez nekaj časa se vsak poskuša spopasti s posledicami tistega dne. Johan neha piti. Lilit in Adrian živita skupaj v San Franciscu. Nora zdravi svojo odvisnost, Sol pa je invalid. Nekega dne prejme pošiljko od Lilit – svoje stare terapevtske zapiske. V njih piše, da je Lilit verjetno plod krvoskrunstva. Sol spozna, da je na skupinski terapiji lagala, da bi ga kaznovala za njegovo kruto obsodbo. Njen »mali« greh je bila laž in ne nezvestoba. »Paulina Georgieva stavi na kulturni miks, vpeljuje like različnih narodnosti, a ne izpusti bolgarske niti, kajti takšen je sodobni svet, vključno za številne Bolgare. Gre za svet multinacionalk, preprostih selitev in tudi bolgarskih pričakovanj, da zaživimo v velikem merilu, kar se odraža tudi v naši domači literaturi.« prof. Amelija Ličeva, portal Kultura »Verjamem, da roman Mali grehi zavzema v bolgarski literaturi pozabljeno nišo – združuje psihološko globino z globalnim obzorjem ter vabi k sočutju. Liki v romanu imajo zgrajene polnokrvne, večdimenzionalne in kompleksne značaje, ki v sebi skrivajo neprehodna območja, neznana celo njim samim.« dr. Kamelija Spasova, Literaturen vestni

Palazzoni di città di provincia, anni Novanta. Bintje cresce in una famiglia lacerata. Suo padre congolese è un fanatico religioso, uno scrittore finito ai margini che non riesce a trovare lavoro e durante il giorno lavora alle sue memorie. Più si disillude, più si rifugia nell’alcol e più diventa aggressivo in casa. Nonostante tutto, Bintje adora suo padre e cerca di riportarlo sulla retta via. Ma quando diventa chiaro che non può essere salvato, interrompe ogni contatto. Trent’anni dopo, Bintje si ritrova nella stessa situazione. Separata e lontana da suo figlio, vive ancora negli stessi palazzi, ormai degradati, e lotta con le proprie dipendenze. Il suo lavoro di insegnante le offre un appiglio, finché anche a scuola non perde il controllo ed è costretta ad affrontare i traumi della sua infanzia.

Както подсказва подзаглавието ѝ, книгата Нещотърсач съдържа истории за 44 предмета от близо и далеч. Любопитната и разнообразна селекция, подредена тематично, включва изненадващи находки от целия свят: ботуши от Бутан, тротоарни плочки от Барселона по дизайн на Гауди, чаши за вино от Страната на баските, брошка с формата на сърце от Сараево, еспадрили от Пиренеите, скарабеи от Древен Египет, кутия с боклук от Ню Йорк, парче оранжев плат от “Плаващите кейове” в езерото Изео, словенски звънящ змей, карта на Източен Берлин и много други. Разказвайки историите на конкретните предмети, Екатерина Петрова всъщност разказва и за местата, откъдето те произлизат – Кюстендорф и Катманду, Любляна и Луизиана, Белведере и Билбао, Селчук и Сентръл парк – като същевременно ги поставя в по-широк езиков, културен, исторически, антропологичен или географски контекст. Находчива смесица между пътеписи, есета и разкази, текстовете са внимателно проучени и подплатени с любопитни факти, но пречупени през субективния поглед на авторката, както и личната ѝ биография на пътешественик, преводач и нещотърсач. Художествено претворено през естетското око на Люба Халева, една от най-забележителните съвременни български илюстраторки, оформлението на книгата чудесно и с чувство за хумор улавя духа и настроението на историите. По този начин самата книга също се превръща в красив, носещ удоволствие и радост предмет – за четене и препрочитане, за притежаване и подаряване.