Invizibili este un roman despre neacceptarea celor diferiți, în care copiii își imaginează propriii părinți. O tânără care a crescut într-un orfelinat încearcă să-şi depășească traumele copilăriei. După o serie de despărțiri, o întâlnește pe Dara – o fetiță abandonată, în care se recunoaște. Se atașează de ea și decide cu orice preț să găsească o cale de a-i oferi viața pe care ea însăși nu a avut-o niciodată. Este un roman despre oamenii de la marginea societății. Diferite fire narative se împletesc pentru a spune o poveste comună: cea a invizibilității. „Un roman despre oamenii de la marginea societății..., care te ia de gât.” Georgi Gospodinov, autorul romanelor Fizica tristeții și Refugiul timpului „Puțini sunt cei care pot reda fără niciun fel de pretenție viața celor care au trecut printr-un orfelinat, mai ales în perioada de tranziție, și destinele lor ulterioare. De fapt, mai general spus, fiecare dintre noi este un copil abandonat, dar cei despre care povestește autoarea sunt cu adevărat invizibili pe harta socială. Natalia Deleva înlătură de pe chipurile lor toate clișeele cu care i-am pângărit. O carte dificilă, importantă, cu adevărat importantă.” Marin Bodakov, ziarul Cultura “The narrator in Four Minutes (Invizibili) collates excerpts from news articles, listens to her own (internal) voice, to the stories of people she meets on the way, looks into the past, confronts traumas and, pulling the reader out of their comfort zone, asks important questions about our world, about life in exile, about people who are excluded, abandoned, homeless. A beautiful, intricately woven and exciting book.” Wioletta Greg, author of Swallowing Mercury

Estamos en el remoto pueblo de Nome, en Alaska, y corre el año 1921. Ada Blackjack, joven iñupiat, decide dejar en un hospicio a su hijo Bennett, enfermo de tuberculosis, hasta que encuentre la forma de mantenerlo. Pronto una oportunidad le cae del cielo: un barco proveniente de Seattle. En él van cuatro exploradores con ansia de aventuras y fantasías coloniales, también la gata Vic. Se dirigen a la isla de Wrangell —el último refugio de los mamuts— para anexionar el territorio a la confederación británica; están buscando a una iñupiat que cocine y cosa para ellos durante la travesía. Así es como Ada, desoyendo los augurios del chamán, se embarca en una expedición ártica. Pocos meses después todos los exploradores habrán muerto y Ada tendrá que sobrevivir sola en Wrangell con la única compañía de Vic. Para conseguirlo deberá parecerse al Gran Norte y reapropiarse de su identidad de mujer iñupiat, aplastada por años de colonialismo. Durante su transformación se enfrentará a las profundidades del hielo y de sí misma; al hambre; a la muerte de Dios; a Nanuq, el oso; así como a la posibilidad de no volver a Nome cuando llegue el barco de rescate. ¿De qué le servirá salvar a su hijo si el orden colonial nunca le dejará florecer? ¿Podrá ser ella ser buena madre si con el regreso se arriesga a la servidumbre? Su regreso final es para que Bennett conozca la ternura y el hielo de los suyos. «A veces hay que ir hasta el corazón del hielo para encontrar el fuego de la propia vida: una aventura colosal, íntima y universal, humana y más que humana, una oda a la descolonización y a la fuerza propia. La de una mujer. La de la Tierra misma». GABRIELA CABEZÓN CÁMARA «Sensacional por un montón de razones: la elección de un personaje tan significativo en el momento presente; el trabajo con los límites, las fronteras de género, clase, raza, especie; la violencia contra el cuerpo y las culturas; la delgada línea que separa la aventura y el descubrimiento, de la agresión colonialista; la relación entre conocimiento y dinero… Un libro, a la vez, clásico y extraño». MARTA SANZ

Kresećka to powieść o Mii i jej rodzinie, którą po ogłoszeniu niepodległości przez Słowenię spotkał tzw. izbris (wymazanie). Wydarzenie to stanowi jedną z najciemniejszych kart współczesnej słoweńskiej historii: w 1992 roku ponad 25 tys. osób – głównie dawnych obywateli innych republik jugosłowiańskich – zostało bezprawnie usuniętych („wymazanych”) z rejestru stałych mieszkańców. Z dnia na dzień stracili status prawny, dokumenty i podstawowe prawa człowieka, a w rezultacie stali się niewidzialni we własnym kraju. Powieść przedstawia towarzyszącą tej traumie ciszę – wymazanie nie pojawia się bowiem ani w rozmowach rodzinnych, ani w dyskursie społecznym. Historia Mii pozwala spojrzeć na ogłoszenie niepodległości przez Słowenię i rozpad Jugosławii ze strony innej niż znana nam z podręczników. Posługując się subtelnym humorem i zniuansowaną narracją, autorka odsłania, jak zmiany społeczne i polityczne znajdują swe odbicie w codziennym życiu jednostki. Za sprawą Kresećki po raz pierwszy w literaturze słoweńskiej wymazanie zostało pokazane z perspektywy dziecka – dziewczynki, która na początku nie rozumie znaczenia obywatelstwa, granic i tożsamości, a dorastając, coraz bardziej uświadamia sobie, czym ć na końcu jej nazwiska różni się od słoweńskiego č. Debiut Tiny Perić – mimo że podejmuje trudną tematykę wymazania, w przypadku której niemal każde zdanie pociąga za sobą ból – nie jest przepełniony goryczą. Biurokratyczna decyzja, określana w dzieciństwie głównej bohaterki jako „problem z dokumentami”, nie tylko doprowadziła do usunięcia ojca Mii z rejestru stałych mieszkańców, uniemożliwiła mu pracę i pozbawiła go wszelkich praw, lecz w pewnym sensie wymazała go z jej życia. Na szczęście nie na stałe. Milica Antić Gaber

Ми у віддаленому містечку Номе, Аляска, йде 1921 рік. Ада Блекджек, молода інупіатка, вирішує залишити свого сина Беннета, хворого на туберкульоз, у притулку, доки не зможе забезпечити йому прожиток. Незабаром їй випадає щаслива нагода: корабель із Сіетла. На борту — чотири дослідники, сповнені жаги до пригод і колоніальних фантазій, а також кішка Вік. Вони прямують до острова Врангель — останнього притулку мамонтів — аби приєднати цю територію до Британської конфедерації; тому розшукують когось з інупіатів, хто готуватиме їм їжу та шитиме одяг. Ось так Ада, незважаючи на передбачення шамана, вирушає в арктичну експедицію. За кілька місяців усі дослідники загинуть, і Аді доведеться виживати самотужки на острові Врангеля, лише в компанії Вік. Для цього вона муситиме стати схожою на Велику Північ і повернути собі свою ідентичність жінки-інупіатки, придушену роками колоніалізму. Під час своєї трансформації вона зіткнеться з глибинами криги і самої себе, голодом, смертю Бога, ведмедем Нануком, а також з ймовірністю того, що вона не повернеться до Нома, коли припливе рятувальний корабель. Навіщо їй рятувати сина, якщо колоніальний порядок ніколи не дасть йому можливості реалізуватися? Чи зможе вона бути хорошою матір’ю, якщо повернення загрожує їй рабством? Її повернення має допомогти Беннету пізнати ніжність та їхню кригу.

Жилищен квартал с панелни блокове в провинциален град през 90-те години на миналия век. Бинту расте в семейство, в което цари отчуждението. Баща ѝ е конгоанец, религиозен до фанатизъм и неуспял писател, който не може да си намери работа и прекарва дните си в писане на мемоари. Загубата на илюзии е съпроводена с нарастващата му алкохолна зависимост и прояви на домашно насилие. Въпреки всичко Бинту обожава баща си и се опитва да му помогне. Когато става ясно, че спасение няма, тя прекъсва всякакви контакти с него. Тридесет години по-късно Бинту се оказва в подобна ситуация. Разведена и отчуждена от сина си, тя все още живее в стария квартал с високите жилищни блокове, които сега изглеждат още по-западнали, и се бори със своите зависимости. Учителската заплата ѝ осигурява известна стабилност, докато един ден в училище тя губи контрол и е принудена да се изправи срещу травмите от детството си. „Тули Салуму е обрисувала главната героиня Бинту с дълбоко психологическо проникновение, присъщо само на опитните романисти. Със съвкупност от въздействащи детайли тя създава реалистичен и затрогващ портрет на Бинту, баща ѝ Юма и майка ѝ Кристел. Без съмнение един впечатляващ дебют.“ — De Standaard **** „С обезоръжаваща откровеност и неподправен реализъм Тули Салуму разказва какво е да израснеш като цветнокожо момиче в среда, в която цветът на кожата все още е определящ фактор. Романът ѝ е силен дебют, посветен на проявите на расизма в ежедневието ни.“ — Het Nieuwsblad ****

Ta zgodba je pajčevina iz pretrganih niti: če nam uspe zgrabiti eno, ostale spolzijo proč. To je zgodba o pretresljivem zaporedju smrti v svetu pornografije med Rimom, Milanom in Torinom, pa tudi zgodba o preiskavi, ki jo vodi glavna inšpektorica Vittoria De Feo. To je zgodba o tem, kako sta dvajsetletnika, Bet in Teo, prišla na isto sled, ko sta iskala nekaj udarnega, s čimer bi lahko začela svoj blog, in zgodba o tem, kako je novinar rumenega tiska poskušal napisati najbolj ekskluzivno novico v svojem življenju. Okrog njihovega zapletenega poizvedovanja se giblje nadrealističen zbor grotesknih likov: kirurgov, ki bogatijo s prodajo spolnih igračk, izdelanih v skladu z anatomijo mrtvih pornozvezd, luciferskih odvetnikov, ki pripravnike držijo na povodcu, forenzikov, ki poskušajo uspeti kot youtuberji, igralcev, ki so nekoč nastopali v otroških oddajah, zdaj pa so padli v nemilost, psihiatrov, ki se med srečanji oblačijo v avokade, klepetavih vplivnic, ki pretiravajo s kokainom, priliznjenih menedžerjev igralk v trdih pornografskih filmih. Vse to spremljajo in začinijo sintetične droge in dogovori o podrejanju, odsekane roke in limonove pite, udomačeni zajci in televizijski šund, Ikeina skladišča in pornografski studii. Za najbolj neomadeževano preiskavo se razpletajo konjugacije pornografije obstoja, za katero zdaj ne obstaja nič obscenega več.

Mia ha ventisette anni e guarda ogni giorno il peggio del mondo: fa la moderatrice di contenuti e deve censurare i video più violenti che circolano online. Da quando il suo ex fidanzato Ruben è morto folgorato nella vasca da bagno, vive in un loop di nichilismo e rimorso, anestetizzata da quel lavoro e dagli psicofarmaci, ravvivata solo a tratti dall’amicizia di Dennis e Miriam. Il passato con Ruben è un archivio di ricordi feroci come quelle immagini che deve rimuovere dalla rete ma non può cancellare dalla sua memoria: ricatti emotivi di lui, che la accusa di consumarlo come una mantide; e paura di abbandonarlo. Ma quando si imbatte nel video di Sofia, una ragazza che le somiglia e che si butta da un ponte, Mia si riscuote e si mette sulle sue tracce: ne incontra il fidanzato Lapo, musicista in ascesa, e l’amica Margot, escort e ballerina in un night, e da entrambi si lascia sedurre, in una girandola di specchi. Finché Mia, con Miriam e Margot, decide di darsi un’alternativa, in un patto di sorellanza fuori dagli schemi che riuscirà a rompere il guscio del suo dolore. “Mantide” racconta il percorso di una giovane donna che sfida la perdita e la solitudine, ribellandosi all’atavico senso di colpa femminile per proiettarsi in avanti, verso la luce di una se stessa futura.