Съвременен Киев, въздушна тревога. Студентката Леся се укрива в мазето. Там случайно попада на дневника на друга студентка, медицинската сестра Наталя. Започва да чете. Наталя описва двуседмичния период преди навлизането на Червената армия в Киев и първите седмици на украинската независимост. Разказът започва с бягството на неин пациент. Той е бивш високопоставен царски чиновник, който страда от необичайна форма на шизофрения. Чрез изучаването на заболяването, Наталя се надява да си изгради име в психиатрията. За да запази достъпа си до пациента, тя трябва да предотврати бъдещите му опити за бягство. Това я принуждава сама да се заеме със спасяването на семейството му от града, защото именно заради тях той се опитва да избяга. Наталя е принудена да се довери на новия си познат Анатол и да спечели доверието на по-голямата дъщеря на пациента, Кася (Касандра), за да успее да изпълни обещанието си. Кася е главата на семейството и има свои проблеми – има ужасяващи видения, които винаги се сбъдват. Търсенето на билети за напускане на града се проточва заради поредица от, на пръв поглед, случайни нещастия. Към тях се добавя и болшевишкото въстание в града, в което са замесени близките на Наталя. Момичето се разкъсва между дълга към пациента и патриотизма, който я задържа при ранените и новозародилата се любов към офицера Васил. След разговорите със семейството на пациента, пъзелът се подрежда и Наталя разбира, че Анатол не е този, за когото се представя. В действителност той има стари сметки със семейството на пациента. Васил не помага на Наталя, а се опитва да провали бягството им. Благодарение на връзките си с украинските военни момичето все пак успява да изведе семейството с военен автомобил. Дали самата Наталя напуска града, остава отворено за читателска интерпретация. Отбой на тревогата. Леся разбира как дневникът на Наталя се е озовал в мазето. Романът завършва с три епилога – от Анатол, Васил и от близка на Наталя. През цялата книга се появяват и бележки, стилизираниот Кася, идващ от едно мистично извънвремие. История за първата украинска война за независимост през XX век, разказана от женска и ясна феминистична гледна точка на 20-годишна авторка. Книгата представя и различните жители на тогавашен Киев, от известни чужденци като Ярослав Хашек и Томаш Гариг Масарик до активните киевски евреи и поляци.

Stern, de ocho años, vive en Greystadt. Su padre es diplomático y su madre, una artista de carácter reservado, se va encerrando cada vez más en sí misma. Aunque no se indica de manera explícita, el lector comprende desde el principio que los padres de Stern se están divorciando. Aparece la tía Emma (hermana de un amigo íntimo del padre de Stern, un joven y ambicioso coronel del ejército), que debe cuidar del niño mientras su padre está de viaje de trabajo en el extranjero. Él ha prometido volver para el cumpleaños de Stern justo antes de Navidad, pero pronto queda claro que cumplir esa promesa es muy complicado, al igual que la situación política del país. Greystad recuerda sospechosamente a Sofía, pero podría ser cualquier otra capital de Europa central o del este. Tampoco queda claro cuándo se desarrolla la historia: a lo largo de la narración se intercalan diversas referencias a los años 30, 40, finales de los 80 o incluso a la época actual. Esto crea una atmósfera onírica de déjà vu y déjà vécu, provocando una sensación de repetición de la historia, así como de memoria y trauma. La novela mezcla tramas paralelas y alusiones a temas como el populismo, las organizaciones paramilitares de extrema derecha y los peligrosos efectos de las redes sociales. El libro comienza con varios sucesos, en apariencia inconexos, en Greystad. Empiezan a desaparecer de manera aleatoria zapatos de casas situadas en diferentes partes de la ciudad; un misterioso aristócrata con planes ambiciosos llega en su dirigible. Su residencia voladora permanece flotando de forma amenazadora sobre la ciudad, encarnando así la sensación de peligro e inquietud que se cierne en el aire. El barón tiene un plan retorcido que se revelará mucho más tarde: robar los sueños de los habitantes de Greystad.

Escrita en forma de novela policíaca, Esta vida es mía describe las relaciones entre tres mujeres de distinto origen social: Angela Pop, galerista (y madre reciente); Greta Roth, policía de Homicidios; y Carla, trabajadora sexual. Angela sufre depresión posparto y siente una imperiosa la necesidad de control, necesidad que finalmente toma la forma de una instalación titulada «Esta vida es mía», dedicada a su hija Eliza y a su hermana Raisa. En su plan entran Carla, a quien conoce por casualidad en una de sus salidas nocturnas, y un antiguo compañero de la universidad, el periodista Lázar Mitrea. Carla es también la pareja —durante un breve periodo de tiempo— de Greta, la policía encargada de investigar la sospechosa muerte de Angela Pop. Las distintas líneas narrativas de la novela se entretejen en torno a un dilema: ¿la muerte de Angela es un homicidio o un suicidio? Si es un crimen, ¿quién es el culpable? ¿Habrá más cómplices? Todos los allegados de la «víctima» pasan a ser sospechosos del caso. La sospecha y la tensión, tanto narrativa como entre los personajes, se mantienen hasta el final, cuando descubrimos que Angela Pop había manipulado todas las relaciones para llevar a cabo su plan: la instalación-manifiesto. El deseo de suicidio y los signos del deterioro psicológico del personaje aparecen a lo largo de la novela, pero no conducen directamente a la conclusión de que esa fuera la opción de Angela, de modo que el dilema entre crimen y suicidio se mantiene hasta el final del libro. Esta vida es mía deconstruye los estereotipos y prejuicios relacionados con la familia, el género, la sexualidad o los trastornos mentales. La novela se presenta como un manifiesto que invita a la reflexión, la aceptación, la comprensión y la empatía.

Un romanzo sulle persone alla periferia della società che afferra alla gola. Georgi Gospodinov, autore di Fisica della malinconia e Cronorifugio In pochi sono capaci di ricreare senza un grammo di pretenziosità la vita di chi è passato per gli orfanotrofi, tanto più durante la transizione; i destini che ne sono conseguiti. In effetti, più in generale, ognuno di noi è un bambino abbandonato, ma quelli di cui racconta l’autrice sono davvero invisibili sulla cartografia sociale. Natalia Deleva toglie dai loro volti tutti i cliché con i quali li abbiamo imbruttiti. Un libro difficile, importante, davvero importante. Marin Bodakov, dalla rivista Kultura La voce narrante di Invisibili raccoglie estratti di articoli di giornale, ascolta la propria voce (interiore), le storie delle persone che incontra lungo il suo percorso, guarda nel passato, confronta traumi e, trascinando il lettore fuori dalla propria zona di comfort, pone importanti domande sul nostro mondo, sulla vita in esilio, sulle persone che sono escluse, abbandonate, senzatetto. Un bellissimo libro, emozionante e intessuto con grande cura del dettaglio. Wioletta Greg, autrice di Swallowing Mercury

«Невидимі» –– роман про неприйняття інакшості, у якому діти вигадують своїх батьків. Молода жінка, яка виросла в Дитбудинку, намагається подолати травми дитинства. Після низки розлук вона зустрічає Дару –– покинуту дитину, в якій упізнає маленьку себе. Прив’язується до неї й вирішує, що будь-якою ціною знайде спосіб подарувати їй життя, якого вона сама ніколи не мала. Це роман про людей із периферії суспільства. Різні сюжетні лінії переплітаються, щоб розповісти одну спільну історію: про невидимість.